Вражаюча й разюча мов торнадо Іскриста швидкість вічної ходи.



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-10-29

Філософський вінок сонетів

Магістральний  акросонет

  Цвіт щастя губить чарівні принади,

     Епохи йдуть, лишаючи сліди.

     Вражаюча й разюча, мов торнадо

     Іскриста швидкість вічної ходи.

     На вістрі правди жити дуже складно,

     Орнамент долі в кожного є свій,

     Клубок одвічний котить Аріадна,

     Справдешнє і прийдешнє – буревій.

     Одне життя – скорбот у нім багато,

     Не варто душу навстіж відчиняти,

     Ельбрус підкорний лиш одним сміливим.

     Торкнися струн краси – відчуєш радість, 

     І осягнеш незвідану незнаність...

     Велично жити з серцем незрадливим.

    

Цвіт щастя губить чарівні   принади

     Цвіт щастя губить чарівні принади,

     Згортає, мов долоні, пелюстки,

     Коли ведуть добро й любов на страту

     І правду розбивають на друзки.

     Згорає від свого ж вогню кохання

     Тоді, як йому нікого зігріть.

     Мов каторжник самотній у вигнанні,

     Воно в собі скорботу й біль таїть.

      

     Життя стає, як низькопробне золото,

     Коли пронизане байдужим холодом

     Блискучих лицемірств і марнотратств.

     Нехай же чистим, світлим, ясно-зоряним

     Добро сія вогнем нескореним

     Найбільш коштовне із усіх багатств.

 

Епохи йдуть, лишаючи сліди

     Епохи йдуть, лишаючи сліди

     У пам’яті,  в історії,  у часі,

     Та завжди є занедбані сади,

     Які були в квітучій іпостасі.

     Це душі, що зміліли від жалю,

     Від розпачу,  обуреності,  гніву,

     О скільки ж би зробили кришталю!

     Зі сліз гірких, якби було під силу

     

     

     Як злити в один погляд вогняний,

     Заплаканих очей скельця сумні,

     То світ би захлинувся в тому горі.

     Якщо усіх покривджених зібрать,

     У кого долю безіменно звать,

     Тоді прийшла б нова епоха Болю.

  

Вражаюча й разюча, мов торнадо

     Вражаюча й разюча, мов торнадо,

     Розлом душі – байдужість крижана.

     Гроза таємна, незрадлива зрада,

     Черствого серця зірвана струна.

     Нема їй місця, де живе турбота,

     Де милосердя тихо розквіта.

     Доки любов на крилах мрій зліта,

     То й білий світ стояти буде доти.

     

     Вдихнуть життя в напівзотлілу душу

     Спроможна лиш людина небайдужа,

     Якій ятрить чужа біда й болить

     Глибоке серце, сповнене одчаю,

     Що все, крім зради й фальші вибачає

     І хоче, мов зоря, в сіянні жить.

                            

Іскриста швидкість вічної ходи

     Іскриста швидкість вічної ходи,

     Що часом зветься у земнім просторі,

     Ховає  все  теперішнє  туди,

     Де вже немає ні страждань, ні горя

     В архівах пам’яті живе минуле,

     Його не виправиш, не повернеш.

     Усе, що люди вже давно забули,

     Не зникне із позасвідомих меж

     

     Не заясніють обрії майбутнього,

     Коли розгубиш зерна незабутнього

     І знехтуєш надбаннями віків.

     Нехай завжди і спогади, і мрії,

     Крокують поряд, і життя рясніє,

     Немов намисто в декілька разків.

 

На вістрі правди жити дуже складно

     На вістрі правди жити дуже складно,

     Постійно, мов жандарм, стоїть межа.

     Не кожен може блискавично, владно

     У фальш метнути мудрість, мов ножа.

     Відчутне в двадцять першому столітті

     Бридке, потворне викривлення душ.

     В оману вводять, як у верховіття,

     А там безвихідь: кроком аніруш.

     Нехай мірило честі – справедливість,

     Яка, на жаль, потрапила в немилість,

     Засяє диво-світлом, сонцем оживе.

     Порядності одвічний диво-індикатор,

     Моралі й правди провідний диктатор

     Завісу кривди й підлості прорве.

Орнамент долі в кожного є  свій

     Орнамент долі в кожного є свій,

     Його не змінюють, не обирають.

     Живи собі та зерна різні сій,

     А люди інші потім позбирають..

     Що виросте? Гіркий, солодкий плід?

     Оце від долі точно не залежить:

     Що принесеш – добро чи зло у світ,

     Те й мусиш згодом від життя одержать

     

.     Сплетіння дивне радості з журбою,

     Злиття стихій полярних між собою –

     То є закон єднання різних сил.

     Щоб попри все на зло піти війною

     І темряву здолати боротьбою,

     Потрібно мати пару світлих крил.

Клубок одвічний котить Аріадна

     Клубок одвічний котить Аріадна,

     Гортає вічність диво-сторінки,

     Людина – то піщинка безпорадна

     На березі бездонної ріки.

     Вона мала поміж висот космічних,

     Велика на орбіті світлих мрій,

     А в почуттях і в боротьбі-велична,

     Низька й низинна в тлінності своїй.

     

     

     Добро і зло – півкулі її серця,

     Душа видніється в очах-озерцях,

     А доля – то лише дороговказ.

     Мов човен у розгніваному морі,

     Істота вища в радості та в горі.

     Живе, поки не сплине її час.

Справдешнє і прийдешнє-буревій

     Справдешнє і прийдешнє – буревій,

     Перебігають, гублячись, хвилини,

     Години, місяці – бурхливий рій.

     Який немає в швидкості упину.

     Але трапляється  в житті й таке,

     Що мить – як  вічність, як уся епоха,

     Коли приходить почуття терпке:

     Печаль, мов ніч, з далекої дороги.

     

     Коли засяє радість дзвінколунна,

     Заграє, забринить багатострунно,

     То час пришвидшить непохитний крок.

     Подякуй долі ти за все, що маєш,

     Життя, як кінодубль, не переграєш.

     Нехай у серці сяє блиск зірок.

Одне життя-скорбот у нім   багато

     Одне життя – скорбот у нім багато,

     Колючий терн перешкоджає шлях.

     Постійна карусель: придбання, втрати,

     Печаль у душу коле, мов реп’ях.

     Та все одно, життя – воно прекрасне,

     Хоч і жорстоким іноді звемо.

     Від нарікань своїх стаєм нещасні,

     Коли у світ лиш розпач несемо,

     

     

     Усмішка-промінець розтопить кригу,

     Душа розгорнеться, мов диво-книга,

     Якщо надію будемо плекать.

     Із мріями білішим світ весь стане,

     Освітить шлях їх сяйво зореткане

     І легше буде істину шукать.

  

  Не варто душу навстіж

відчиняти

     Не варто душу навстіж відчиняти,

     Бо протяг згубний навісного зла

     Розвіє все добро й мов тать, розкраде

     Дорогоцінності любові та тепла.

     У той же час потрібно бути щирим,

     Щоб в серці й крихти фальші не було,

     Аби не стали крила ретростилем

     І почуття свій вік не віджило.

     Торкнися до краси, яка є вічна.

     Не все у світі має суть логічну:

     Є речі, що спиняють часу лет.

     Це щастя, йому виміру немає,

     Кохання, що горить, зорею сяє

     І мрія світла, швидша від комет.

  

Ельбрус підкорний лиш   одним сміливцям

      Ельбрус підкорний лиш одним сміливцям,

      Що вгору йдуть, не скаржачись на біль

      І попри відчай, стомлені зіниці

     Долають спеку й злісну заметіль.

     Увись іти складніше, ніж донизу,

     Збирать перлини важче, ніж губить,

     Горіти на стверділо-сірій  кризі

     Потрібно,.щоб боротися і жить.

     А дехто тліє попелом зневіри,

     Не скаржиться, не бореться, не мріє,

     Бо крила ніжні доля постинала…

     Не треба розпачу, життя смугасте.

     Зробіть його розливистим, прекрасним,

     Але покваптесь: часу ой як мало.

Торкнися струн краси-   відчуєш радість

    Торкнися струн краси – відчуєш радість,

    Яка ввіллється в серце, мов ріка.

    Коли накриє душу безпорадність,

    У вічному шукай захисника.

     Багато може бути тимчасового,

     А невмируще – цінний дефіцит.

     Поміж мистецтва зверхньо-оглядового

     Є справжності коштовний колорит.

     

     Шедеври – то не вимушена праця

     І не потреба у людській відзнаці.

     Це вічність, закоркована у час.

     А генію не треба лаврів слави,

     У нім горить чуттів вулканна лава

     І постає безсмертна іпостась.

І осягнеш незвідану незнаність

     І осягнеш незвідану незнаність,

     Коли у серце іскра залетить.

     Вужем зів'ється навісна ненависть

     Її кохання миттю спопелить.

     Якби було несправжнім  почування,

     Лише палкою грою у любов,

     Душа згоріла б  відчаєм-риданням...

    Так ні. Ще світ цілком не похолов.

     

     

     Існує на Землі оазис світла,

     Весняний ніжний пагінок розквітлий,

     Що воскресає серце неживе.

     Поки кохання сонцесяйно гріє,

     Душа людська в пустелю не зміліє.

     Існує світ, бо і любов ще є.

Велично жити з серцем незрадливим

     Велично жити з серцем незрадливим,

     Що чує біль живих зболілих душ

     І розчиняє у любові брили

     Розбрату, зла й на сполох б’є чимдуж.

     Як низько, ницо, підло та мізерно

     Із каменем у грудях існувать

     На ньому ж бо не зійдуть добрі зерна,

     Не будуть квіти правди розквітать.

     Розорена, розорана, розхристана душа

     Кричатиме, ячатиме, допоки є межа

     Між цим і тим великими світами.

     А хто пресильний непохитно став

     На шлях пресвітлий добрих слів і справ,

     То щастя перед ним відчинить брами.

Другие работы

реферат дисертації на здобуття наукового ступ...


3 РОЗРОБКА ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЗМІЦНЮЮЧИХ ОБРОБОК КОНСТРУКЦІЙНИХ СТАЛЕЙ ДЛЯ БУДІВЕЛЬНИХ МЕТАЛЕВИХ КОНСТРУКЦІЙ 05. Про...

Подробнее ...

. У Миши. 2. Химический метод расщепления пол...


Химический метод расщепления полипептидной цепи белка по остатку Met Среди химических методов фрагментации белков наиболее специфичным и чаще все...

Подробнее ...

ТЕМА. ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЙ ОТБОР ПЕРСОНАЛА План О...


Управление персоналом современной организации. Персонал является мотором любой организации нормальному функционированию которой способствует нау...

Подробнее ...

физическая культура


В то же время физическая культура оказывает имеет столь же давнюю историю как и общество этот термин появился лишь в конце XIX в.Термин физическа...

Подробнее ...