тема загальнообов~язкових і формально визначених правил поведінки що встановлюються гарантуються і охорон.



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-10-29

 Поняття та ознаки права

Право – це система загальнообов’язкових і формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

 

Ознаки права:

1.   Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються, за певною процедурою, державою.

2.   Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не просто сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють.

3.   Право є загальнообов’язковим для всього населення, що проживає на території певної держави. Право передбачає неможливість невиконання чи порушення його приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою.

4.   Формальна визначеність права. Правові норми – закони, втілені в офіційних конкретно-правових актах, викладених в оптимальній логічно виваженій формі.

5.   Право має загальний характер. Його норми регламентують необмежену і не визначену кількість відносин, право поширюється на невизначену кількість суб’єктів.

6.   Право охороняється державою. У разі добровільного невиконання правових вимог застосовується певні засоби для їх примусової реалізації.

Об’єктивне право – система загальнообов’язкових, формально визначених норм, які забезпечені державою і служать критерієм правомірної (дозволеної) і неправомірної (недозволеної) поведінки особи.

Суб’єктивне право – це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Це право на свою юридично можливу поведінку, право на звернення до держави за захистом своїх юридичних можливостей.

Поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стає об’єктивною.

Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інститути, правові норми.

Система права – історично створена, об’єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах – галузях, підгалузях, інститутах. Іншими словами, система права – це система всіх діючих юридичних норм певної конкретної держави.

ОЗНАКИ:

Диференціація – розподіл всієї сукупності норм права на взаємозв’язані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом

Єдність і узгодженість – система права заснована на єдиних і узгоджених між собою принципах і нормах права

Об’єктивний характер побудови системи права – залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об’єктивних умов існування та  функціонування суспільства

Право поділяється на галузі, правові інститути та правові норми.

Галузь права – це сукупність норм права, які властивими їм методами регулюють певну однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних).

Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм, які регулюють певний однорідний вид суспільних відносин в середині галузі права (наприклад, інститут працевлаштування в трудовому праві, інститут усиновлення в сімейному праві).

Серед інститутів розрізняють:

  •  Галузеві – утворюються нормами однієї галузі права (наприклад, інститут громадянства в конституційному праві).
  •  Міжгалузеві – утворюються нормами, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні правопорушення).

Норми права – загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, що встановлюються або санкціонуються державою з метою врегулювання суспільних відносин.

Норми права, у свою чергу, мають власну структуру, до якої належать:

  •  гіпотеза, що визначає передумову створення норми;
  •  диспозиція, яка формулює саме правило (права чи обов’язки);
  •  санкція, що визначає юридичні наслідки (каральні, заохочувальні) виконання чи невиконання умов диспозиції.

Норми права, як «елементарні одиниці» системи права, мають безліч класифікацій.

 

Поняття та структура правовідносин. Юридичні факти.

Суспільні відносини регулюються різними нормами: моральними, корпоративними, релігійними. Але значна частина суспільних відносин будується на основі правових норм. Ці відносини називаються правовими відносинами.

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

1.   Суспільні відносини, що виникають на основі норм права.

2.   Відносини, що охороняються державою і становлять основу державного примусу.

3.   Зв'язок між особами через суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

4.   Відносини, для яких потрібна наявність волі хоча б одного з учасників.

Структуру правовідносин складають такі елементи: суб’єкти, об’єкти, юридичний і фактичний зміст.

Суб’єкти правовідносин – наділені правосуб’єктністю їх учасники. В юридичній науці розрізняють такі елементи правосуб’єктності:

  •  правоздатність – здатність бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; виникає з моменту народження особи і припиняється з її смертю;
  •  дієздатність – здатність своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права й виконувати юридичні обов’язки (розрізняють повну дієздатність – з 18 років, неповна – 14-18 років, часткова – особи до 14 років).

Недієздатність особи визначається лише судом.

Структуру  правовідносин перегляньте по таблиці:

1. Суб’єкти правовідносин

 

фізичні особи:

-    громадяни;

-     іноземці;

-     особи без громадянства;

-     народи, нації;

-     національні меншини;

юридичні особи:

-     підприємства;

-        установи;

-        організації;

-        держава;

-        адміністративні одинці.

 

2. Об’єкти правовідносин – соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у відносини.

Розрізняють:

матеріальні цінності

-     речі (рухоме і нерухоме майно);

-           цінні папери (гроші, акції, облігації, документи).

нематеріальні цінності

-     особисті немайнові блага (життя, честь, гідність);

-           результати інтелектуальної праці;

-           послуги виробничого і невиробничого характеру.

 

3. Зміст правовідносин – права та обов’язки сторін характеризуються синтезом фактичного і юридичного змісту.

Юридичний зміст – це суб’єктивні юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин, які потенційно визначають межі можливої поведінки.

Фактичний зміст – це сама поведінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні юридичні права.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з настанням яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Юридичні факти поділяються на: дії, що залежать від волі особи; події , що не залежать від волі особи.

 Поняття, причини та види правопорушень.

Правопорушення – протиправне, винне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), за яке настає юридична відповідальність.

Ознаками правопорушення є:

1)   соціально небезпечне або шкідливе діяння;

2)   протиправне, неправомірне діяння;

3)   винне діяння, вина виражається у формі умислу чи  необережності;

Намір (умисел) визначається двома формами:

прямий намір буває тоді, коли суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його шкідливих наслідків;

непрямий намір є тоді, коли суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання.

Необережність також виступає у двох формах:

-     протиправна самовпевненість - суб’єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, але сподівається, що вони не настануть.

-     протиправна недбалість – суб’єкт не передбачає настання можливості негативних наслідків діяння, хоча повинен і міг їх передбачити.

4) юридично карне діяння.

Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні протиріччя, що завжди наявні в суспільстві.

Основні причини правопорушень:

1.   Об’єктивні причини (не залежать від особи, вони зумовлені обставинами) – причини економічного характеру, соціальні причини, обставини особистого характеру, суперечність чинного законодавства основним правам людини.

2.   Суб’єктивні причини (пов’язані з самою особою) – темперамент особи, незнання особою вимог закону, конкретні психічні відхилення, схильність людини до вживання алкогольних напоїв, наркотичних або токсичних речовин.

Правопорушення зумовлюються не однією окремою причиною, а відразу кількома.

Залежно від ступеня небезпеки та завданої шкоди правопорушення поділяються на два види: проступки і злочини.

Проступки – менш небезпечні правопорушення (порушення трудової дисципліни, суспільного порядку, невиконання цивільно – правового договору і т. ін.).

Злочини – найбільш небезпечні для суспільства правопорушення, що посягають на значущі соціальні цінності (життя, здоров’я індивіда, власність, безпеку держави, суспільну безпеку і т.ін.). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Залежно від виду юридичної відповідальності правопорушення поділяються на:

1)   дисциплінарні проступки (наприклад, порушення трудової дисципліни);

2)   адміністративні проступки (наприклад, порушення суспільного порядку, правил торгівлі, правил дорожнього руху, які не завдали тяжких наслідків);

3)   цивільно–правові проступки (наприклад, невиконання договірного зобов’язання, порушення авторського права);

4)   кримінальні правопорушення (злочини).

Правопорушення мають свій склад правопорушення – систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне діяння як правопорушення, це його структура, в яку входять:

-     об’єкт правопорушення;

-     об’єктивна сторона правопорушення;

-     суб’єкт правопорушення;

-     суб’єктивна сторона правопорушення.

Об’єкт правопорушення – блага чи соціальні цінності, що охороняються нормами права, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння (власність, життя, здоров’я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи).

Об’єктивна сторона правопорушення включає протиправне діяння (таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в бездіяльності – невиконанні зобов’язуючих норм), його шкідливі наслідки, причинний зв'язок між протиправними діяннями і шкідливими наслідками, а також місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

Суб’єкт правопорушення – особа, наділена дієздатністю (яка включає деліктоздатність і здатність укладати угоди), осудна, здатна усвідомлювати свої дії.

Суб’єктивна сторона правопорушення включає мету (ідеальне уявлення про наслідки діяння), мотив (внутрішня причина, яка спонукала до діяння) іпровину (поділяється на намір (умисел) і необережність – з їх різновидами).

Реалізація права (норм права) - це втілення приписань правових норм у правомірному поводженні суб'єктів права.

Якщо прийняття нормативно-правового акту - попередній етап правового регулювання, то реалізація норм права - конкретний результативний прояв правового регулювання, оскільки об'єктом останнього є вольове поводження людей і саме такого роду поводження суб'єктів права (учасників суспільних відносин), що відповідає приписанням правових норм - результат дії права й ціль держави.

«Реалізація права» і «правопорушення» - несумісні поняття. Реалізує норму права - правомірне поводження, неправомірне поводження - порушує норму права.

Правові норми реалізуються в різних формах. По характері дій суб'єктів права розрізняють наступні форми реалізації права: використання, виконання, застосування.

Використання права - це поводження суб'єктів права, що складає в здійсненні ними своїх суб'єктивних прав, що представляє собою активну реалізацію тих можливостей, які надані їм нормами права (управомочивающими нормами).

Використання або невикористання своїх суб'єктивних прав - добровільна справа громадян, тоді як здійснення своїх правомочий органами держави, їхніми посадовими особами - не тільки право, але й обов'язок.

Виконання права - це активне поводження суб'єктів права, що складає в здійсненні ними дій, зазначених зобов'язуючими нормами. Невиконання обов'язків спричиняє юридичну відповідальність.

Дотримання права - це пасивне поводження суб'єктів права, що складає в нездійсненні ними заборонених нормами дій. Недотримання заборон спричиняє юридичну відповідальність.

Використання, виконання, дотримання - т.зв. прості форми реалізації права або т.зв. форми безпосередньої реалізації права, тоді як застосування - складна форма (по характері процедури).

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами

в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права) 

імперативні 
диспозитивні 

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу 

заохочувальні 
рекомендаційні 

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

Норми права по субординації в правовому регулюванні 

матеріальні 
процесуальні 

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Другие работы

экономических дисциплин ИСТОРИЯ НАУКИ Рабочая...


Электросталь Кафедра гуманитарных и социальноэкономических дисциплин ИСТОРИЯ НАУКИ Рабочая программа дисциплины для специальности № 032001 ? Доку...

Подробнее ...

Курскоблнефтепродукт Утверждаю Генеральный ди...


Надёжными противогазами применяемыми при производстве газоопасных работ являются шланговые; они позволяют дышать чистым воздухом через шланг кон...

Подробнее ...

1933 гг. Составитель Михаил Бенеаминович Ямпо...


Входят в сборник также и работы о кино представителей других видов искусств театрального режиссера Ш. Впервые собранные воедино эти работы дают ...

Подробнее ...

имидж. Современные подходы к определению имид...


Так корпоративный имидж рассматривается как внутренняя психическая картина организации возникающая в умах клиентов потребителей сотрудников и дру...

Подробнее ...