На тему- Культура східних слов~ян.



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-10-29

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОХ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВІННИЦЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО КОЛЕДЖУ

Реферат

На тему: Культура східних слов’ян.

Виконала
Студентка ІІ-го курсу
Групи ПВ-21

Волощук Вікторія

Вінниця 2012


План

1.Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян.

2. Ранні форми культури на українських землях. Палеоліт. Мезоліт. Неоліт.

3.Трипільська культура. Землеробство. Скотарство. Гончарство.

4. Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен. Політеїзм.


1.Предки українців проживали на досить обширній території, яка має давню історію. Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.

Деякі вчені висловлюють думку про те, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля сіл Мізинь (Чернігівська область), Добраничівка (Київська область) та Гінці (Полтавська область) виявили житла стародавніх мисливців. Ці житла були споруджені з дерева і кісток мамонта, вони мали вигляд наметів. Було знайдено крем'яні знаряддя праці, невеликі статуетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.

У той період стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.

Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби (або так званої мізинської культури) зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.

У період мезоліту (близько 15 тис. років до н. е.) тодішня людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці, появились кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди з'являються на берегах річок і озер. У ті часи вдосконалюються форми організації первісної племінної спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

Для доби неоліту (близько 7 тис. років до н. е.) був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна. Все це істотно полегшувало життя тодішніх людей. У цю епоху значно розвинулось орнаментальне шнурове мистецтво, коли керамічні вироби прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками і пишно розмальовувався.

В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.). Її назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої знамениті розкопки. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам'яну, але й бронзову та залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі.

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й рибальства.

По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік.

По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.

По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже високий.

По-п'яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мали форму рівнокінечного хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення слугували місцями жертвоприношень богам, яким поклонялись трипільці.

Трипільська культура мала широку географію. Племена слов'ян заселяли на той час Придніпров'я, особливо густо був заселений правий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, дещо загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені й розвинуті в культурі цих народів.

Наприклад, культ Родової матері — образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці — богині родючості, а також обряди, пов'язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства. У пізніші часи із скарбниці культури, що розвинулась на грунті трипільської цивілізації, наші далекі предки успадкували навики ремісників, технологію будівельників, культуру землеробства.

Трипільська культура цікава не лише своєю географією, а й тим, що в ній виражено розквіт, вершину первісного землеробського мистецтва, багатого космогонічним та міфологічним змістом.

Для розвитку української культури характерний її взаємозв'язок з культурами сусідніх етносів, особливо йдеться про вплив культури народів Сходу і Заходу. Вже в епоху бронзи (кінець IV — поч. І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або прибульців. У результаті порушується стабільність культурного процесу, виникає неокресленість меж тогочасної культури, з'являються нові елементи культури.

Творці нової культури за походженням були різні. Частина з них належала до індоєвропейської спільноти. Індоєвропейці, на думку відомого історика О. Пріцака, принесли на територію України важливі культурні елементи: в суспільній сфері — патріархат, в духовній — культ Сонця, флективну мову (мова, для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи).

Друга частина творців асимільованої культури належала до племен так званих "шнуровиків" які прийшли з півночі, тобто з країн Прибалтики і Центральної Європи. Відбулося змішування двох етносів та їх культур. У цей період, що дістав назву "пізнє Трипілля", культура східних слов'ян зазнає істотних змін: хлібороба замінив вершник, мирного жителя — воїн, вола — кінь і т. д. Поселення виносяться на високі стрімкі берегові масиви, вони оточуються ровами, селище набуває ознак городища. Змінюється характер житла, зводяться малі будинки або напівземлянки, замість печі використовується відкрите вогнище. Зміни відбуваються в системі господарства, різко збільшується поголів'я коней, що посилило швидкість пересування і військову мобільність.

Розвиток бронзового лиття, виникнення поливного землеробства, поява кочового скотарства, вдосконалення знарядь праці, зростання суспільного продукту висунуло потребу в охороні суспільного багатства. Основною фігурою тоді стає воїн на коні, головною зброєю — лук і стріли. Відбувається мілітаризація суспільства. Деградує мистецтво, зокрема керамічне виробництво, втрачається його технічна й художня досконалість, розписна кераміка зникає, орнамент спрощується. Все це призвело до занепаду культури східних слов'ян. У той же час, як відзначили деякі західні вчені, трипільська культура збагатила Західну Європу.

Наступним етапом формування культури східнослов'янських племен була скіфська культура (VI—II ст. до н. е.). З численних іранських племен найбільше культурних пам'яток залишили в Україні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. У південній Право- і Лівобережній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби. Знайдено великі городища, де були насипані кургани, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів.

Розкопки показали, що з небіжчиком клали його зброю, коштовності й побутові речі, забитих коней і слуг. Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема — житлове будівництво. Відомий дослідник української культури М. Семчишин слушно вважає, що скіфське мистецтво було одним з джерел слов'янської культурної спадщини.

На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо — міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів. У VI ст. до н. е. на колоніальних територіях виникають грецькі міста-поліси: Ольвія — на березі Буго-Дністровського лиману; Тирас — у гирлі Дністра; Пантикапей — на місці сучасної Керчі; в V ст. до н. е. було засновано місто Херсонес біля сучасного Севастополя.

Виникнення грецьких колоній істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства: зерна, худоби, шкіри тощо. Частина кочівників осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кованого золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла тощо. Грецька колонізація Причорномор'я сприяла включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного поля.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону (VI—IV ст. до н. е.).

Коли до кордонів скіфської держави наблизились межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської. Наприклад, на лівому березі Дніпра біля м. Заліщики знайдено сліди укріплень римського імператора Траяна. З того часу як римський легіонер вступив на землю скіфської держави, зав'язуються торговельні та культурні зв'язки між двома країнами. Це підтверджується археологічними знахідками скарбу римських монет в м. Києві, а також скляного посуду та емалі римського походження.

Скіфські племена, як пише М. Брайчевський, становили особливу етнічну групу, споріднену з іранцями, фракійцями, балтами, слов'янами, але не тотожну з цими етносами. Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я.

Все це засвідчує, що в Скіфії мало місце соціальне і майнове розшарування суспільства. Так, у могилі, розкопаній біля міста Майкоп, при покійному скіфському вельможі знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображенням звірів і орнаментом, що нагадував ландшафт Кавказьких гір. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців — чаша, для землеробів — плуг і ярмо. За скіфською міфологією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об'єктом поклоніння. Скіфське суспільство зазнало впливу індоіранських культурних традицій.

В історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу і велику армію. Їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Довершив розгром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філіпп — батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними.

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства, що своїм корінням сягають до мідного віку, та античної культури грецької цивілізації. Підтвердженням цього служить скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, і декоративне мистецтво скіфів, основою якого є анімалістичний стиль, тобто зображення тварин.

Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури — зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Від скіфів, на думку О. Пріцака, українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

Деякі вчені вважають, що скіфи були сміливими, хоробрими і здібними воїнами-вершниками, але поганими ремісниками. Їхні мистецькі твори виконувались переважно іноземними майстрами, зокрема грецькими. Існує точка зору, що культура скіфського періоду має міфологічний характер. При цьому деякі вчені спираються на міф про походження скіфів, що записаний Геродотом. У міфі сказано, що "на березі Бористена від скіфських богів Папая і Апі — доньки Бористена народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував внукам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба. Підійшов до золота старший син — воно загорілося, потім середульший — знову загорілося, лише молодший зумів узяти ті речі холодними і тому став за головного царя над скіфами". Для скіфської культури, зокрема для мистецтва, властива міфотворчість, але ця риса характерна й для культур інших народів.

З'ясувалося, що осмислення навколишнього світу грунтувалося на міфологічному мисленні. Для вираження міфологічної картини світу необхідні символічні знаки й образи, яких у скіфів не було. Вони запозичують символіку в культурі інших народів, але осмислюють її по-своєму. Це приводить до виникнення так званого звіриного (анімалістичного) стилю у скіфському мистецтві. Згодом цей стиль стає надбанням не лише української, але й європейської культури.

Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів. Перше місце посідала Табіті — богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі — богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу. Їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча, Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівнокінечний хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов'ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375 p.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Це, очевидно, було територіальне об'єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст. Згодом навколо города виростали "остроги" як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вони вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Так, візантійський історик Прокопій Кесарійський писав, що "слов'янами і антами не править один муж, але здавна живуть вони громадським правлінням, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно". Племена антів часто не жили в злагоді між собою, але в часи небезпеки вибирали талановитого полководця або князя і тоді авторитет його влади визнавав весь народ. Поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими народами, в тому числі і з Візантією. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво, яке має певні особливості. Кераміка зарубинецької культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір.

Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн.

У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури антів.

У житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі і зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень культури. Ця культура формувалась упродовж століть під впливом традицій місцевих народів, особливо тих, що жили в полі грецької культури Причорномор'я. Вона мала самобутній характер і стала основою формування культури Київської Русі.

 2. Витоки української культури сягають часу первісного суспільства Це одна з найдревніших європейських культур. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис. років тому. Вся територія сучасної України вже була заселена у пізньому палеоліті (3540 тис. років тому). Близько 8 тис. років тому почався новий кам’яний вік - неоліт. Він тривав на території України до III тис. до н.е. В цей період людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2-3 млн. років. Люди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральної форми господарської діяльності до відтворюючих, більш продуктивніших форм господарської діяльності - мотижного землеробства і скотарства.

Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України, першими хліборобами на українській землі вважаються племена трипільської культури. Ця культура склалась на Правобережній Україні і розвивалась протягом IV-III тисячоліть до н.е. (1500-2000). Вперше пам’ятники цієї культури дослідив у 1896 р. Вікентій Вячеславович Хвойка (1850-1914) - відомий український археолог, чех за походженням. Він жив у Києві, працював учителем. З 1893 р. розпочав археологічні дослідження.

Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Воно знаходиться на відстані 50 км від Києва вниз по Дніпру. Назва села дала назву всій культурі, яку ще за типом кераміки називають культурою мальованої кераміки. Лише на території України виявлено понад 1000 поселень цієї культури. За підрахунками мінімальна кількість населення на всій території трипільської культури становила більше як 1 млн. чоловік.

Землю трипільські племена обробляли переважно за допомогою кам’яних та кістяних мотиг. Пізніше знайшло застосування первісне рало. Це дало можливість перейти до перелогової системи землекористування, а також до впровадження ярих та озимих посівів. Трипільські племена вирощували пшеницю, ячмінь та просо. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові та льон. Збирали урожай вони кістяними та дерев’яними сернами з кремінними пластинами - вкладишами. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах та спеціальних зернових ямах. Розмелювали зерно на кам’яних зернотерках. Трипільці вирощували абрикоси, сливи й аличу, тобто ті культури, які дійшли до нашого часу! Внаслідок виснаження землі люди мусили кожні 50-100 років переселятися на нові місця.

Поряд із землеробством у племен розвивалося й скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, свиней. Трипільці приручили коня, знали колесо до воза. Значне місце у господарстві займало збиральництво, мисливство та рибальство.

Палеоліт — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000 років до н.е.)

Давня кам'яна доба — час життя класичного неандертальця. Європа, Середня Азія і Африка були місцями поширення неандертальців. Антропологічно вони були подібними до сучасної людини кроманьйонця. Тільки у Європі так званий «класичний» неандерталець мав антропологічні відмінності. Неандертальці зникли у 27 000 роках до н. е. внаслідок холодів (можливо, ворожнечі з кроманьйонцями, які прибули з Азії в Європу приблизно за 40 тис. років до Різдва Христового). Після 27 тисячоліття до н. е. зустрічається тільки сучасна людина кроманьйонець.

За палеоліту сформувався первісний лад. За раннього і середнього палеоліту люди жили на дородовій стадії первіснообщинного ладу, за пізнього палеоліту — матріархально-родовим ладом, що набув дальшого розвитку за наступних історичних часів — мезоліту і неоліту. Останнім часом існування матріархального ладу ставиться під сумнів провідними дослідниками. Теорія про матріархальний лад базована на поширеності зображень жінок; Замість матріархату його намагаються пояснити теорією про зачатки сучасного мистецтва у людей кам'яної доби, в центрі уваги якого була поставлена жінка як один з найвиразніших образів культури. Палеоліт характеризувався поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва.

Давня кам'яна доба характеризується льодовиковим періодом, іншими контурами землі і іншим рівнем моря.

Палеоліт ділиться на три доби:

  1.  Ранній палеоліт (2 500 000 до н. е. — 120 000 до н. е. , приблизно): Це був час сокири. Людина цієї доби названа антропологами Хомо Хабіліс (Homo habilis) і Хомо Еректус (Homo erectus).
  2.  Середній палеоліт (300 000 до н. е. — 30 000 до н.е , приблизно): Вироблені крем'яні знаряддя. Час кремезних, низькорослих неандертальців.
  3.  Пізній палеоліт (30 000 до н. е. — 10 000 до н. е. , приблизно): Людина цієї доби названа кроманьйонець, або сучасна людина.

Верхній палеоліт знаменний ще і тим, що це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом в пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду від покоління до покоління. Коло творів образотворчого мистецтва палеоліту досить широке: зображення тварин і людей, виконані на камені (петрогліфи), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Печери Франції (найвідоміші — ЛяськоФон-де-Гом) і Іспанії (Альтаміра) зберегли всесвітньо відомі барвисті зображення палеолітичного часу. Древні художники, очевидно, працювали при світлі полін, що горять або світильників з гньотами з моху. Фарба наносилася примітивними кистями (жмут вовни, пучок трави) або рукою. Користувалися сажею, мінеральними фарбами. Широко застосовувалася охра — природна червона фарба різних відтінків — від жовтуватого до пурпурного — компонентами якої є глина і з'єднання заліза або марганця. Охру знаходили спочатку в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк. Фарби розтиралися на тваринному жирі, змішувалися з медом і соком рослин.

Більшість вчених зв'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких відноситься до того ж часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважаються засобом впливу на реальних тваринах. Так, австралійські тубільцівірять, що якщо чоловіки намалюють або «освіжать» новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах присвяченої ним печери, то ці тварини і рослини будуть розмножуватися в справжньому житті. Серед малюнків рідко, але зустрічаються зображення людей в масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції — напіволень-напівлюдина. Мистецтво танця, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин. мисливських і військових вправ.

Складною науковою проблемою є питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер і «відбитки» рук. Інші ж вважають, що давнішим було «натуральне» мистецтво — виготовлення опудало тварин — на цій основі (приблизно) виникає скульптура, а вже потім — рельєф, гравюрамалюнок.

Художники палеоліту зображували в основному тварин — зубрівконейоленівмамутів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягає разючого рівня. Фігура тварини малюється упевненою лінією, дотримуються пропорції. З'являється штриховка, суцільне фарбування, застосування різних кольорів (поліхромність), що допомагає передачі об'єму.

Шедеври печерного живопису з Альтаміри, Лясько, Фон-де-Гом передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що реалістичні зображення окремих тварин композиційно між собою не пов'язані, іноді навіть «нашаровуються» один на одну.

Скульптура широко представлена жіночими статуетками невеликого розміру. Вони виконані завжди за єдиним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначена, але зате різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея таких зображень — ідея плодючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки-прародительки в материнській родовій общині (де рахунок спорідненості вівся по материнській лінії).

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Один з них — Мізинська стоянка на Десні, в Чернігівській області. Там знайдені фігурки, що зображають птахів, а також кістяний браслет, покритий складним геометричним орнаментом.

Мезоліт  Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до н.е.) що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігається, однак на відміну від палеоліту в мезолітичних розписах очолююче положення починає займати людина, її дії. Тепер художник прагне передати не стільки зовнішню сторону, скільки внутрішнє значення того, що відбувається. Зображення менш реалістичне, що говорить про нові задачі, які вирішувало мистецтво. Головна увага тепер зосереджена на сюжеті, динаміці що відбувається (полювання, танець).

Неоліт, Нова кам'яна доба — новий кам'яний вік (X-поч. III тис. до н. е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам'яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфуваннясвердління, різноманітні елементи духовної культури.

Розвиток неоліту почався на Близькому Сході, в Малій Азії та в Загросі. До початку-середини VII тис. до н. е. неоліт проходить так звану докерамічну фазу розвитку. Окремі регіони земної кулі були втягнуті в процес неолітизації неодночасно. Так само й перехід до наступної епохи, енеоліту, для якого властива поява перших виробів із міді, відбувався в різних регіонах у різний час. Розвиток неоліту України охоплює проміжок часу з середини VIII до початку IV тис. до н. е. При цьому, період із середини VI до початку IV тис. до н. е. характеризується співіснуванням неолітичних і енеолітичних культур.

3. Трипі́льська культура,   археологічна культурачасів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась міжКарпатами та річкою Дніпро на території сучасних УкраїниМолдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали просториСхідної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Зростання населення спричинило нестачу простору і природних багатств для продовження лише привласнюючи форм господарювання — полювання, рибальства, збирання. Але «людина розумна» знайшла вихід. Люди навчилися обробляти землю і вирощувати пшеницю, ячмінь, жито, просо, бобові, що поклало початок розвитку землеробства.

Землеробство мало велике значення в житті людей. Зерно зберігали і харчувалися їм взимку, коли не було м’яса. Землеробством займалися переважно жінки. Чоловіки-мисливці часто залишали рід на довгий час, тому на чолі роду продовжувала стояти жінка, за нею ж визначали і родичів. Першими землеробами в Україні були племена буго-дністровської культури, які заселяли межиріччі Південного Бугу та середнього Дністра.

Приручення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней вело до розвитку тваринництва, теж поліпшило харчування людей. Розвиток землеробства і скотарства привів поступовий перехід до відтворюючих форм господарювання. Відбувся перший суспільний поділ праці — на землеробство і скотарство, а людей — на землеробів і тваринників.

Новокам’яна добу дала поштовх до удосконалення засобів виробництва. Розвиваючи вміння та навички, люди поліпшили виробництво знарядь праці з каменю шляхом його шліфування, свердління і розпилювання. З’явилися сокири, долота, ножі, різці, тесла. Розвивалося виробництво глиняного посуду, а також випалювання з товстих дерев човнів — першого транспортного засобу людини. Широкого вжитку придбали лук і стріли, підвищували ефективність полювання.

Підйом і розквіт матріархату спричинили прискорення суспільного розвитку людей. Матріархальні родові громади, збільшуючись кількісно, поступово перетворювалися у великі об’єднання пологів — племена, що жили на одній території, мали спільну мову, релігію, спільні громадські та господарські інтереси. їх об’єднувала також спільність побуту, психології, культури. Освіти племен призвело поширення на значній території України поселень, єдиних за господарсько-культурної спільністю. У V тис. до н.е. західноукраїнські землі населяли землеробські племена культури лінійно-стрічкової-стрічкової кераміки. Північно-західні регіони поступово перетворилися в землеробську зону, а південно-східні — у скотарську і мисливську-риболовецьку.

Яскраві пам’ятки мідно-кам’яного століття (енеоліту) на території України залишили племена трипільської культури (IV-III тис. до н.е.). Сліди їхніх поселень свідчать, що основна маса трипільців прийшла з Балкан і Середземномор’я і розселилися по Молдові та Правобережній Україні, змішавшись з місцевим земледельческо-скотарським населенням. Свою назву племена отримали від села Трипілля на Київщині, де їх поселення вперше досліджено Вікентієм Хвойкою наприкінці XIX в. Вивчення близько 1000 поселень цієї культури показало, що її населення становило майже 1 млн. чоловік. Трипільські села складалися з кількох десятків великих і малих глинобитних заглиблених у землю жител, розташованих концентричними колами навколо широкого центральній площі, що одночасно служив та загоном для худоби. Тут же знаходилися громадські будівлі. Великі прямокутні житла площею від 30 до 150 м2 поділялися перегородками на кілька відділень. У кожній секції була піч, лежанка, божниця — культове місце, посуд для зберігання продуктів.

У поселенні Володимирівське (на Кіровоградщині) зосереджувалося до 200 жител. Вони займали територію в 800 м шириною на 900 м завдовжки і нараховували до 2000 жителів. Найбільшим трипільським поселенням є Майданецьке на Черкащині. Існує припущення, що в ньому мешкало до 20 тис. осіб. Окремі поселення обсипалися валом і обкопувалися ровом — напевно, їх жителі піддавалися нападам сусідів-ворогів. Села знаходилися на відстані 7-9 км один від одного, і в кожному з них жив окремий опис, ділився на сім’ї.

Основним заняттям трипільців були землеробство і скотарство. Спочатку землю обробляли рогової мотикою, але поступово вводилося орне землеробство. Поле орали примітивним сохою, запрягаючи в ярма волів. Приручені коні використовувалися мало. Викоханий урожай пшениці, ячменю, проса, бобових збирався дерев’яними роговими серпами з крем ’ яними і мідними вкладками. Зберегли в глиняних посудинах. Для помелу зерна застосовували кам’яні зернотерки.

Трипільські скотарі розводили свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Вони також полювали, рибалили, вирощували сади.

При виготовленні знарядь праці трипільці застосовували кременеві свердло з першим механічним прокручувальним пристроєм — ручним дрилем. Робилися і мідні знаряддя — шило, сокира, тесла, кинджали. Мідь завозили з Балкан. її вміли кувати, плавити і зварювати. Але вона не набула поширення і нс витіснила камінь.

Високої майстерності досягли в гончарстві трипільські жінки. їх вироби вчені відносять до «культури мальованої кераміки.Вони виготовляли чудовий ліпний посуд, випалюючи його в спеціальних печах. Вироби прикрашалися геометричним і лінійним орнаментом, малюнки — чорної, білої і червоної фарбами. На посуді зображувалися птахи, тварини. Людини трипільці малювали у стані ритуального танцю. Такого високого рівня не досягли навіть ті роди, населили Україну пізніше.

Знаменитими є трипільські глиняні моделі жител, фігури тварин. Археологами знайдено багато жіночих статуеток релігійного призначення. Вони пов’язані з культом родючості і Матері-Прародительници, повагу до якої була невід’ємною частиною свідомості трипільців. Ховали померлих в могилах або спалювали на вогні, щоб очистити душу покійного від земних гріхів.

Відбитки тканини на посуді, знахідки веретен свідчать, що трипільцям було відомо і ткацтво. Тонкі і товсті тканини виготовляли з льону, конопель, з овечої та козячої вовни. Рільнича культура зафіксувала глибокий слід в духовного життя трипільців. Через тисячоліття це відбивається і сьогодні у візерунках, посуді, одязі, в колядки та інших звичаї українського, пов’язаних з життям хлібороба.

Подальша історія трипільців губиться в темряві століть. Українські історики та археологи вважають, що трипільців завоювали, частково знищили і асимілювали індоєвропейські племена. Шляхом вливань в трипільського населення сусідніх і новоприбулих племен і народів поступово формувалася постійна населення нашого краю. Гіпотезу підтверджують археологічні розкопки пам’ятників чорнолісської-белогрудовской культури епохи бронзи. Вона є сполучною ланкою між трипільцями і стародавніми слов’янами — безпосередніми предками українського.

У IV тисячолітті до н.е. в Україні відбувався перехід від епохи неоліту до вживання міді, а з початком II тисячоліття до н.е. — До використання бронзи (сплаву міді з оловом). Він завершився приблизно в VIII ст. до н.е. В даний час йшов подальше вдосконалення відтворюючих форм господарювання — землеробства і скотарства. Поряд з кам’яними і мідними виробами з’явилися бронзові знаряддя і зброю. Бронза була більш легкоплавких і твердіше міді. Вона стала основним металом для масового виробництва сокир, молотків, мотик, серпів, тесел, сов, ножів, мечів. Це підняло роль металургів і будівельників в суспільстві і призвело до другого суспільного поділу праці — відділення ремесла від землеробства і скотарства. У свою чергу, це спонукало розвиток торгівлі, відділення якої в самостійний вид діяльності став третім громадським поділом праці.

В епоху бронзи на території України існувало близько десяти археологічних культур, що залишили різні племена: південні займалися переважно скотарством, табуни коней, овець і кіз в зелених безкраї степи, а племена північних районів України воліли землеробства. Селилися вони на берегах річок. За походженням вони були місцевими жителями і прибульцями з Європи і Кавказу.

4. Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі.

 Дослідники стародавньої культури зазначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев тощо, а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище — усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети. Але для стародавньої людини це була реальна правда.

Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм — віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів. Фетиші — це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У східних слов'ян це — стріла, плуг, чаша, пізніше — меч.

Магія — віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов'ян — це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.

Тотемізм — віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв'язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями тощо).

Землеробські культи — це поклоніння богам-покровитслям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

Шаманство — це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, пізнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від різних негод. Шамани — прообраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.

 Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов'ян. За допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя (з'єднання небесного вогню і води, за стародавніми вірувань.

 З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. У літописі Нестора під 980 р. зазначається, що Володимир Великий після вокняжіння в Києві звів пантеон язичницьких богів: "І поставив князь кумирів на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна із срібною головою та золотими вусами, далі Хорса, Дажбо-га, Стрибога, Симаргла і богиню Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами". Довгий час вчені вважали, що в цьому пантеоні князь об'єднав богів з метою створення уніфікованої державної релігії, яка б задовольняла потреби феодального суспільства в централізації державної влади. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хоре), сонця (Дажбог), вітру, а можливо, і війни (Стрибог), охорони посівів (Си-маргл) і єдине божество жіночої статі (Мокош) — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження. Двоє з названих Нестором богів, Хоре і Симаргл, вважаються за походженням іранськими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало поліетнічний характер, тому в пантеоні слов'янських богів були й неслов'янські, в даному випадку іранські.

Однак на початку XX ст. з'явилася версія, згідно з якою Володимир не лаштував пантеону слов'янських богів, а встановив культ єдиного верховного бога Перуна, виявивши тим самим прагнення до монотеїстичної релігії. Деякі документальні свідчення дають підстави вважати, що у 980 р. в Києві, а потім у Новгороді та інших великих містах Стародавньої Русі, було поставлено дерев'яні скульптури самого Перуна. Пантеон же, ймовірно, народився в уяві християнських книжників кінця XI і початку XII ст., які вважали, що язичництво мало політеїстичний характер і цим воно відрізняється від християнства.

 Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею — матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. Символічним зображенням цих божеств було немовля, повний колос, виноград або яблуко, що виступали як символ продовження життя.

 Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що бог Сварог дав людям плуг і навчив їх обробляти землю. Матір-Зем-лю символізувала у слов'ян богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

 Професор Е. Анічков твердить, що Київська Русь мала три релігії: князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, "скотья бога", простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків. Коли київські князі завойовували інші народи, то боги цих підкорених народів включались до пантеону своїх богів і були підлеглими щодо головного князівського бога. Пантеон Володимирових богів, на думку Е. Анічкова, мав на меті політично об'єднати племена Київської Русі. Це були виключно княжо-дружинні боги, на чолі яких стояв Перун.

Стародавні слов'яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл.

Усі свята в цьому календарі були пов'язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Усе це складає основу хліборобства, важливого для селянина. Склався цей календар у полян, які в числі перших слов'янських племен перейшли до землеробства. (Поляни — східнослов'янське племінне об'єднання, що проживало в Придніпров'ї і низинах приток Дніпра (Прип'яті та Росі) в VI—IX ст. н. е.) Релігійний календар полян зазнав чимало впливів: східної і західної культури, римських впливів за часів Чорноморсько-Дунайської доби. З римської святкової культури стародавні слов'яни перейняли русалії, кол

Деякі етнографи вважають, що культ Рожаниці виник в епоху матріархату, згодом це божество було втілене в образах Лади та її доньки Лелі. Ці образи нерідко зображували у вигляді близнюків, які в народі і до наших днів вважаються священною ознакою високої плодючості. У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та Лелі ототожнювалися з сузір'ями Великої та Малої Ведмедиці. Щодо походження культу Рода, то він виник, на думку деяких дослідників, в епоху патріархату, тобто бронзи. Згодом це божество перетворилося в хатнього домовика, який за народними повір'ямі проживає біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

 У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам. Етнографи фіксують побутування цього звичаю і в наші дні в багатьох селах України.

 Міфологічні погляди стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця з'являється все живе на Землі. Деякі дослідники вважають, що уява про сакральний характер яйця як відродження душі померлого була характерна для культури скіфів. Наприклад, покійників скіфи ховали в яйцеподібних курганах, а поховальні ніші обсипали жовтою глиною на зразок жовтка. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов'язаний звичай розписувати писанки до Великодня. В Україні дуже розвинуте писалкарство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки дарують у супроводі обрядового цілування з побажанням здоров'я і довголіття. В поминальні дні українці на могили родичів кладуть писанки і паску, вшановуючи пам'ять про своїх предків.

 Міфологія стародавніх слов'ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або просто пеньок. Але для оживлення потрібна жива іскра, небесний вогонь. Тому міфологія слов'ян, як і інших народів, пов'язує оживлення з блискавкою. В індійській міфології перший чоловік народився від блискавки. За грецькою міфологією, Прометей викрав у богів небесний вогонь і оживив ним першу людину. Слов'янський Дажбог таємно зійшов на землю і своєю життєдайною іскрою в чудесний спосіб запліднив дочок Отця Русі. У належний час дочки народили потомство. Бог земного достатку Велес прийняв пологи і забезпечив дітям щасливий добробут. У міфі відображено ідею єдності духовного (небесного) і матеріального (земного), яка була характерна для світогляду стародавніх слов'ян. З тих пір, згідно з міфом, слов'яни стали вважати себе дітьми Дажбога. Існують міфи про божественне походження інших народів. Так, за міфологією, євреї походять від сина бога Яхве, а родоначальником німців є бог Один тощо. Наші далекі предки продовження роду розглядали як свящевну справу, отже, при цьому шукали покровительства надприродних сил. Віра в божественне походження народу формувала впевненість людей в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.

 Світорозуміння у слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов'ян позначення позитивного члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина — в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у балтійських слов'ян пов'язаний з протистав.

Політеїзм - релігійний світогляд, сукупність вірувань, заснована на вірі в декількох богів, які мають власні уподобання, характер, вступають у відносини з іншими богами і мають специфічну сферу впливу.

Політеїзм протистоїть монотеїзму - віри в єдиного Бога, і атеїзму - заперечує існування Бога або богів. Походження і зв'язок політеїзму з монотеїзмом є предметом дискусій серед антропологів і істориків релігій. Більшість дослідників схиляються до думки, що політеїзм є найдавнішою формою релігійного життя людини, з якої виріс монотеїзм. В Бібліїполітеїзм ототожнюється з язичництвом (розуміється як зрада єдиному Богові), в яке впадав єврейський народ впродовж всієї своєї історії. За часів царя Соломона і пізніших царів в Ізраїлі легально існували священні гори і священні гаї, в яких відбувалося поклоніння язичницьким богам: ВаалуДагоновіАстарті та іншим божествам, поширеним в Середземномор'їі Передньої Азії.



Другие работы

О воинской обязанности и военной службе от 28


Каким образом находясь в вагоне метро движущемся по радиальной линии можно определить направление движения подвижного состава к центру города или...

Подробнее ...

ТЕМА 2. Закони логіки


Після цьго потрібно показати суть закону тотожності яку необхідну умову логічно коректного мислення він забезпечує проти чого спрямований. У друг...

Подробнее ...

Задание 1Дайте определение понятия конституци...


Субъектами конституционноправовых отношений в Республике Беларусь выступают: народ Республики Беларусь; государство ? Республика Беларусь; гражд...

Подробнее ...

Лабораторная работа 2 Дисциплина- Технологи...


Смазочнозаправочные работы состоят в замене или пополнении агрегатов узлов маслами топливом техническими жидкостями замене фильтров. Эксплуатаци...

Подробнее ...