психологічного забезпечення МПЗ діяльності особового складу



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-04-07

ВСТУП

Особливості сучасного етапу розвитку нашої держави та її Збройних Сил (ЗС) вимагають подальшого розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності особового складу. Аксіомою є те, що боєздатність ЗС вирішальною мірою залежить від людського фактору, морального духу військовослужбовців. Саме тому, одним із головних завдань першого етапу будівництва та розвитку ЗС України було опрацювання та надбання ефективних форм виховної роботи. Підсумком цього стало затвердження  в 1998 р. Указом Президента України Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Таким чином була створена правова основа для організації виховної роботи з військовослужбовцями. Подальшого розвитку основи організації виховної роботи в підрозділах отримали в Концепції соціального та гуманітарного розвитку у Збройних Силах України та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року.

У стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року визначено завдання подальшого широкомасштабного реформування ЗС України, результатом якого повинно стати створення сучасних, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених і забезпечених досконалими видами зброї та техніки ЗС України. Однією із умов успішного проведення цієї роботи є посилення гуманітарної складової військової служби, організація належної виховної роботи з особовим складом. Це передбачає, насамперед, виконання завдань поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у військових частинах і підрозділах, задоволення потреб та інтересів військовослужбовців і працівників ЗС України, формування їх творчих особистостей.

Напрямом реалізації зазначених завдань є організація ефективного виховного процесу в частинах та підрозділах ЗС України. Його метою є одночасне забезпечення високого рівня морально-психологічного стану особового складу, що достатній для виконання ним завдань за призначенням, та створення умов для саморозвитку та самовдосконалення кожного військовослужбовця у військово-професійній діяльності. Реалізація даної мети сприяє формуванню всебічно розвиненої, високоосвіченої, толерантної особистості громадянина України, яка спроможна свідомо виконувати свій професійний обов’язок.

У сучасних умовах органи військового управління і, перш за все органи з гуманітарних питань, наполегливо втілюють у діяльність військ (сил) систему МПЗ, враховуючи досвід сучасних локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій, і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, формування морально-бойових і професійних якостей військовослужбовців, розвитку їх психологічної та вольової стійкості.

Найбільш численною категорією офіцерів органів з гуманітарних питань, від якої залежить ефективність виховного процесу у військовій частині, є заступники командирів рот, батарей та їм рівних підрозділів з гуманітарних питань (офіцери-психологи). Вони виступають організаторами виховної роботи (морально-психологічного забезпечення) як механізмів реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку в підрозділах.

Автори цього посібника мали на меті, поряд з обґрунтуванням теоретичних і методичних основ організації роботи з особовим складом підрозділів, висвітлити досвід організації виховного процесу на тактичному рівні управління, що накопичений офіцерами структур з гуманітарних питань. Також у посібнику викладено низку практичних рекомендацій і порад щодо проведення виховного процесу (морально-психологічного забезпечення життєдіяльності) в ЗС України.


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ГУМАНІТАРНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ЗС УКРАЇНИ

Одним із головних завдань ЗС України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати широкомасштабне реформування ЗС України, пріоритети якого визначені в керівних документах. В цих документах акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.

1.1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

Сучасний поступ українського суспільства вимагає все більше уваги звертати на розвиток його гуманітарної та соціальної сфери, пошук шляхів вирішення конституційної вимоги – „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (Конституція України, ст.3).

В цьому напрямі вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів. Серед них головними є: Укази Президента України “Про основні напрями соціальної політики”; Про концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” тощо.

Саме Концепція гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України покликана стати нормативною базою пошуку якісно нових підходів до вирішення проблем: створення і розвитку системи формування моральної, національно-державницької свідомості військовослужбовців; їх мотивації до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань; обґрунтування переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження     і          впровадження

організаційних, виховних, соціально-психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах, забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави у ЗС України.

Що ж передбачає гуманітарний та соціальний розвиток ЗС України на найближчий час?

Для відповіді на це питання необхідно визначитися з основними його категоріями та поняттями.

Гуманітарна та соціальна політика в ЗС України, як і в цілому в державі, являє собою складне системне явище. Отже, відповідно з тим, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд її елементів. До них відносяться: сутнісний, теоретико-методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовий та технологічний. При цьому, слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент.

Гуманітарна політика в ЗС України має свої особливості, що обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим, вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах.

Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей та умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби й здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.

У широкому розумінні гуманітарна політика об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до яких належать такі галузі, як: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Визначення сутності гуманітарної політики доцільно сформулювати через систему діяльності суб’єктів (держави, ЗС України тощо). Гуманітарна політика – це система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої та координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери суспільства, особистості людини, формування, збагачення та реалізації її творчого потенціалу.

При визначенні специфіки гуманітарної політики в ЗС України необхідно враховувати те, що, з одного боку, особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права і обов’язки, свободи всіх громадян. З іншого боку, військова організація має свої особливості та обмеження, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, на її військово-професійну діяльність.

Отже, гуманітарна політика у ЗС України, як складова частина державної гуманітарної політики – це система цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери діяльності військ (сил) щодо створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних та інших потреб військовослужбовців, формування, збагачення та реалізації їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.

У Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України  гуманітарну політику розподіляють на: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну.

У такому сенсі гуманітарна політика в ЗС України спрямована, переважно, на військово-професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.

Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку. 

Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені й реалізуються через діяльність одних і тих же суб’єктів.

Важливим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в ЗС України, є її мета. В літературі, присвяченій проблемам гуманітарної політики, мета розкривається занадто широко і зводиться, в основному, до створення певних умов. Наприклад, в навчальному посібнику “Гуманітарна політика в Україні”, виданому в Українській Академії державного управління при Президентові України, метою визначається створення умов для формування, розвитку та функціонування соціальних і духовних відносин; для задоволення людиною соціальних і духовних потреб й інтересів; для розширення соціального і духовного простору; для розширення діяльності людини тощо. 

Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в ЗС України слід розглядати на двох рівнях. Перший – це створення умов для всебічного, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості (тактика діяльності органів військового управління). Другий – пошук дієвих механізмів реалізації потенціалів і суспільства, і особистості (стратегія діяльності органів військового управління).

Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у ЗС України: це задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із ЗС України в запас, або у відставку; створення й вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців (тактичне завдання); утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни (стратегічне завдання).

Поряд із ствердженням загальнолюдських цінностей у військовому середовищі, в меті гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної й бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формувань”.

Важливим поняттям є принципи гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.

Принципи – це керівні положення, які відображають закономірності розвитку явищ, процесів і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з особовим складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.

Принципи гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме, принципів гуманітарної політики держави. В роботі “Культура. Ідеологія. Особистість” такими принципами визначені: законність, як реальне забезпечення юридичними засобами максимального здійснення, охорони та захисту основних прав людини; пріоритет загальнолюдських цінностей; поєднання інтересів як Української держави, так і світової спільноти; опора на історичні традиції українського народу, його високий моральний та інтелектуальний потенціал; використання досвіду передових держав світу в створенні повноцінного соціокультурного середовища; відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави.

Концепцією гуманітарного та соціального розвитку ЗС України його принципами визначені: верховенство права, законність і гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального й правового захисту громадян, які перебувають на службі у ЗС України, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у ЗС.

Також, до принципів гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України необхідно віднести й принципи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (як механізмів реалізації зазначеного процесу). Ці принципи більш докладно буде розкрито в наступних розділах посібника. 

Отже, зазначені принципи: по-перше, відображають специфіку діяльності органів військового управління в нових умовах; по-друге, сприяють організації їх ефективної професійної діяльності в напрямі реалізації соціального та гуманітарного розвитку ЗС України.

Головним тут є необхідність усвідомлення спрямованості діяльності органів військового управління не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головним чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників ЗС України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб.

1.2. Зміст гуманітарного і соціального розвитку ЗС України

Важливим компонентом гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є його змістовий компонент.

Зміст – це сукупність теорій, положень, норм, знань, традицій, що покладенні в основу:

забезпечення гуманітарного та соціального розвитку як військових колективів в цілому, так і військовослужбовців, працівників ЗС України, зокрема;

створення умов для всебічного, гармонійного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу кожної особистості військовослужбовця, працівника ЗС України;

ефективної професійної діяльності.

Зміст гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України розкривається через його складові, напрями та завдання, на основі яких визначаються та плануються заходи щодо їх реалізації, формуються відповідні функціональні обов’язки посадових осіб органів військового управління.

В Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України такими складовими визначено: військово-соціальне забезпечення; правове (політико-правове) забезпечення; інформаційне (інформаційно-пропагандистське) забезпечення; культурологічне забезпечення; міжнародне співробітництво з питань гуманітарного та соціального розвитку; морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил); кадрове забезпечення.

На основі аналізу нормативно-правових актів держави, поглядів вчених-аналітиків щодо визначення та розуміння основних напрямів гуманітарного та соціального розвитку держави його напрямами в ЗС України можна виділити такі: створення необхідних умов для задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, працівників ЗС України, сприяння їм у реалізації, встановлених законами прав і пільг; розвиток та вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України; формування у військових колективах культури гуманних взаємовідносин, що ґрунтуються на загальнолюдських та національних цінностях; сприяння підвищенню рівня самосвідомості особистості військовослужбовців як громадян-патріотів України; гуманізація військової освіти (в тому числі і бойової підготовки військ як її складової), інтегрування її в державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази; створення умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України, підвищення ролі військових засобів масової інформації в збереженні та відтворенні національних, історичних традицій народу та ЗС України; розвиток фізичної культури та спорту, як основи зміцнення здоров’я, здійснення здорового способу життя, фізичного і духовного розвитку особистості військовослужбовця.

Третім елементом змістового компоненту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України виступають завдання.

Саме в завданнях відображаються функції суб’єктів гуманітарного та соціального розвитку. При цьому, часто виділяються загальні завдання та завдання конкретних суб’єктів.

До загальних завдань, що сформульовані в Концепції гуманітарного та соціального розвитку відносяться такі:

реалізація конституційних прав і свобод військовослужбовців, працівників Збройних Сил з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових  питань, статутами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України;

підвищення престижу військової служби в суспільстві;

поглиблення процесу гармонізації службових відносин у військах (силах) як одного з чинників поліпшення морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до служби;

забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах діяльності Збройних Сил;

сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;

розвиток у Збройних Силах культури і духовності, створення необхідних умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів;

забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;

створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;

забезпечення надійності системи охорони здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;

захист прав військовослужбовців,  працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням;

приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців,  що  перебувають на службі у Збройних Силах;

розвиток фізичної культури і спорту в підрозділах та військових частинах.

Далі ці завдання уточнюються серед обов’язків суб’єктів військового управління різних рівнів. В Концепції гуманітарного і соціального розвитку ЗС України констатується, що „...у військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники). А безпосередніми організаторами діяльності військових службових осіб з питань гуманітарного і  соціального розвитку є відповідні заступники командирів (начальників) з гуманітарних питань”. Їх права і обов’язки визначаються положенням про органи з гуманітарних питань.

Згідно з положенням про органи з гуманітарних питань (проектом) заступник командира підрозділу з гуманітарних питань здійснює свою діяльність згідно з вимогами Статуту внутрішньої служби ЗС України та завдань, які стоять перед військовими частинами та підрозділами. Він відповідає за: безпосередню організацію і проведення виховної роботи; морально-психологічний стан особового складу підрозділу; морально-психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, виконання бойових завдань, правопорядку, повсякденної діяльності особового складу військової частини; гуманітарну підготовку та інформаційну роботу, організацію дозвілля військовослужбовців.

Офіцер-психолог військового підрозділу відповідно до покладених на нього завдань:

формує й підтримує у військовослужбовців високий рівень психологічної готовності до захисту Батьківщини, а також морально-психологічні якості, необхідні для свідомого виконання військового обов’язку;

здійснює заходи психологічної роботи щодо забезпечення бойової готовності, бойових і учбово-бойових задач, вартової та внутрішньої служби;

забезпечує психологічну готовність й стійкість особового складу до виконання бойових і навчально-бойових завдань, вартової та внутрішньої служби;

використовує під час організації бойового навчання  розроблені форми та методи психологічної підготовки  особового складу;

вивчає індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців, соціально-психологічні процеси і явища у підрозділах (взводах, відділеннях, обслугах, екіпажах) та прогнозує їх розвиток;

вивчає молоде поповнення та розробляє пропозиції щодо його раціонального розподілу;

здійснює заходи щодо соціально-психологічної та професійної адаптації військовослужбовців до умов служби;

бере участь у розподілі військовослужбовців (по взводах, відділеннях, обслугах, екіпажах) відповідно до їх психічних якостей, знань та здібностей;

формує здоровий психологічний клімат у підрозділах;

забезпечує оптимальний режим індивідуальної та групової діяльності військовослужбовців на основі закономірностей функціонування психіки й психологічних процесів;

бере участь у підборі військовослужбовців на посади сержантів (старшин);

проводить заняття з психологічної підготовки особового складу, бере участь у здійсненні загальної, спеціальної та цільової психологічної підготовки військовослужбовців;

бере участь у плануванні та проведенні занять з командирської підготовки офіцерів і сержантів з питань військової педагогіки та психології;

надає допомогу та розробляє рекомендації командирам підрозділів (взводів, відділень, обслуг, екіпажів) щодо організації індивідуально-виховної роботи з підлеглими;

здійснює психопрофілактику правопорушень та випадків недисциплінованості;

вивчає та аналізує дисциплінарну практику, виявляє основні причини проступків і упущень по службі, а також конкретних дій, за які військовослужбовців були заохочені;

здійснює психологічний аналіз службово-бойової діяльності, учбового процесу, виховної роботи та готує пропозиції щодо підвищення їх ефективності;

бере участь щодо комплектування підрозділів, які несуть вартову службу, а також у підборі команд для виконання завдань окремо від військової частини;

вживає заходи щодо недопущення осіб з нервово-психічною нестійкістю до несення гарнізонної, вартової та внутрішньої служби;

здійснює оцінку морально-психологічного стану особового складу, який заступає у варту;

організовує психічну підтримку військовослужбовців з підвищеним психічним навантаженням в ході несення вартової служби;

вживає заходи щодо відновлення психічних і фізичних сил військовослужбовців після зміни з варти;

проводить психологічний аналіз діяльності особового складу при несенні вартової служби, розробляє пропозиції щодо підвищення її ефективності;

проводить цілеспрямовану психодіагностичну роботу щодо вивчення індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців, схильних до девіантної поведінки;

аналізує службові, позаслужбові  міжособисті взаємини та особливості відносин військовослужбовців до службової діяльності і особистих обов’язків;

здійснює психологічну діагностику психічних станів військовослужбовців, за відповідними методиками визначає стани тривожності, самопочуття, активності, настрою, самооцінки та інші,   вживає заходи щодо своєчасної й оперативної їх корекції та профілактики;

організовує та проводить заходи саморегуляції психічних станів військовослужбовців, при  необхідності застосовує техніки психокорекційної та психотерапевтичної роботи;

здійснює психологічну допомогу військовослужбовцям, членам їхніх сімей;

веде постійний облік всіх випадків нервозності, нестриманості, підвищеної роздратованості, агресивності;

своєчасно виявляє внутрішньоособистісні конфлікти у військовослужбовців  та попереджує про розвиток їх наслідків;

отримує необхідну психологічну інформацію у фахівців, які організовують психологічну роботу на вищих рівнях;

забезпечує збереження та конфіденційність отриманої психологічної інформації;

своєчасно доповідає командиру роти (відповідного військового підрозділу), заступнику командира батальйону (дивізіону та йому рівних) з гуманітарних питань про проведені заходи, їх результати, динаміку психологічного стану, стан військової дисципліни серед військовослужбовців.  

Отже, слід констатувати, що діяльність органів з гуманітарних питань на тактичному рівні має бути спрямована на гуманізацію життєдіяльності військового підрозділу, створення умов для самореалізації соціального та духовного потенціалу особистості військовослужбовців, працівників ЗС України. ЇЇ домінантою має стати “...утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС України, як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни”.

Більш детально діяльність посадових осіб підрозділу щодо реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку буде розглянута в наступних розділах.


Розділ 2. ВИХОВНА РОБОТА В Збройних силах УКРАЇНИ: СИСТЕМА, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ

Боєздатність ЗС України обумовлюється не тільки суто технічними параметрами, але й людським фактором, моральним духом, професійною підготовленістю військовослужбовців до виконання поставлених завдань. У зв’язку з цим, питання створення оптимальної системи виховної роботи, її подальшого реформування та розвитку, знайшли органічне місце в програмних засадах широкомасштабного реформування ЗС України.

2.1.  Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних сил України

Процеси створення й розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення військ (сил) є складовою частиною процесів широкомасштабного реформування ЗС України в цілому. Відповідно до цього можна визначити такі етапи:

Перехідний етап (1991 – 1992 рр.). Це етап переходу від системи партійно-політичної роботи у військах до системи виховної роботи в ЗС України  Цей етап пов’язаний із набуттям України незалежності, змінами концептуальних основ роботи з особовим складом військ: від партійного принципу керівництва ЗС до принципу „армія поза політикою і забороною діяльністю в її структурах будь-яких партій”.

І етап (1992-1996 рр.). Це період часу від створення органів виховної роботи (соціально-психологічної служби) до затвердження у січні 1996 року Державної програми будівництва та розвитку ЗС України.

На цьому етапі створені основи нормативно-правової бази виховної роботи у підрозділах:

  1.  Закон України “Про Збройні Сили України” (від 06.12.1991 р.).
  2.  Тимчасове положення про органи виховної й соціально-психологічної роботи в ЗС України (введено наказом Міністра оборони України № 49 від 25.09.1994 р.).

ІІ етап (1997-2000 рр.) У цей час продовжується формування нормативно-правової бази виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил), а саме:

затверджена Указом Президента України від 04.09 1998 року № 981 „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”;

введена в дію Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗС України (наказ Міністра оборони України № 142 від 05.05.1999 р.);

активізується робота всіх органів військового управління щодо створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) на основі введеного в дію Положення про органи виховної роботи ЗС України (наказ Міністра оборони України № 226 від 18.07.2000 р.)

У цих документах:

1. Проведено аналіз зарубіжного досвіду організації морально-психологічного впливу на особовий склад військ.

2. Виявлено протиріччя, закономірності та тенденції розвитку ЗС України та морально-психологічного забезпечення їх застосування.

3. Обґрунтовано роль, завдання і перспективи розвитку органів виховної роботи на всіх рівнях військового управління.

4. Проводиться моніторинг діяльності органів виховної роботи з метою виявлення позитивних і негативних тенденцій та визначення напрямів їх подальшого функціонування.

ІІІ етап (середина 2000 року – кінець 2003 року). У цей період затверджені уточнена Державна програма реформування та розвитку ЗС України до 2005 року і програми реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення ЗС України на період до 2005 року.

У цих документах визначалися загальні напрями, шляхи й пріоритети реформування та розвитку системи роботи з особовим складом, формування його морально-бойової та професійної компетентності до виконання завдань за призначенням. Визначено, що діяльність органів військового управління всіх рівнів повинна бути спрямована на:

– удосконалення єдиної нормативно-правової бази морально-психологічного забезпечення в масштабах держави, ЗС, інших військових формувань України;

– підвищення рівня дієвості морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ;

 оптимізацію структури та чисельності органів виховної роботи, їх поступову трансформацію в органи морально-психологічного забезпечення;

– розробку системи морально-психологічного забезпечення сучасних технологій застосування військ (сил);

– використання нових форм та способів морально-психологічного забезпечення;

 створення матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення.

ІV етап (кінець 2003 року до теперішнього часу). Цей етап пов’язаний із зверненням уваги вищим керівництвом держави на необхідність посилення розвитку гуманітарної сфери в ЗС України. Відповідно до цього видано низку документів, а саме:

  1.  Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери ЗС України”;
    1.  Концепція гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України;
    2.  Наказ Міністра Оборони України № 438 “Про введення посад та структурних підрозділів з гуманітарних питань у ЗС України”.

На основі цих документів головним управлінням з гуманітарних питань і соціального захисту Генерального штабу ЗС України розробляється Положення про органи з гуманітарних питань, в якому визначаються обов’язки всіх посадових осіб щодо забезпечення гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.

Відповідно до розподілу повноважень на заступника командира роти з гуманітарних питань, офіцера-психолога військового підрозділу, насамперед, покладається організація і проведення виховної роботи з особовим складом підрозділу.

Для цього рівня військового управління підходить класичне визначення виховної діяльності, що надане О.А. Дубасенюк. Виховна робота – це взаємодія педагога-вихователя з вихованцями, яка цілеспрямована на самостановлення, саморозвиток, самовиховання особистості, яка реалізується шляхом розв’язання множини виховних завдань і забезпечує формування особистісно, соціально значущих морально-етичних цінностей, норм та правил поведінки. Саме в підрозділі, і тільки в ньому, відбувається безпосередня взаємодія керівного складу військ із особовим складом, від дій якого залежить виконання завдань за призначенням ЗС в цілому.

2.2. Сутність та особливості виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України

Виховна робота у військових підрозділах ЗС України організується і проводиться згідно з концепцією виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, затвердженої Указом Президента України від 4 вересня 1998 року №981/98.

Під виховною роботою розуміється система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.

Виховна робота в підрозділі ЗС України, носить системний характер, і вміщує в собі низку взаємопов’язаних, обумовлюючих один одного елементи (складові, напрями, завдання тощо).

Згідно концепції виховної роботи у ЗС України головними її складовими визначено:

- морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень;

- інформаційно-пропагандистське забезпечення;

- культурно-виховна і просвітницька робота;

- військово-соціальна робота.

Мета всіх цих складових єдина. І інформаційно-пропагандистське забезпечення і культурно-виховна та просвітницька робота, і військово-соціальна робота, також як і морально-психологічне забезпечення через їх специфічні форми, спрямовані на підвищення бойової і мобілізаційної готовності підрозділів, ефективності бойової підготовки, формування і розвитку у військовослужбовців особистої відповідальності за свідоме виконання військової присяги, вимог законів, військових статутів, наказів командирів і начальників, виховання відданості українському народу, високих якостей громадянина-патріота, національної свідомості та духовної культури, а в кінцевому підрахунку на формування достатнього для виконання завдань за призначенням морально-психологічного стану особового складу підрозділів ЗС України.

Таким чином, системоутворюючим фактором виховної роботи в підрозділах ЗС України є його мета. Як будь-яке системне явище виховна робота в підрозділах ЗС України має певну таксономію цілей. Зазначена вище загальна мета обумовлює часткові цілі діяльності суб’єктів виховної роботи. Залежно від об’єктивних умов вони поділяються на стратегічні, тактичні та оперативні (Б.П. Бітінас, Б.Н. Наумов, Б.Т. Ліхачов). У цілому “дерево цілей” виховної роботи в підрозділі може мати вигляд такої структурної схеми:

вершина – це загальна (стратегічна) мета (формування достатнього рівня морально-психологічного стану підрозділу для виконання завдань за призначенням);

середній рівень (оперативна) – конкретизація цієї мети за зазначеними основними складовими (наприклад, інформаційно-пропагандистського забезпечення: впровадження гуманітарної політики в підрозділах ЗС України);

нижній (тактичний, повсякденний) рівень – вирішення конкретних виховних завдань за окремими напрямками (наприклад, за тим же інформаційно-пропагандистським забезпеченням: формування в особового складу високих морально-психологічних якостей, готовності до свідомого виконання положень Конституції України і законів України, Військової присяги, вимог статутів ЗС України, інших нормативно-правових актів і наказів командирів; організація гуманітарної підготовки з усіма категоріями особового складу; системне суспільно-політичне, правове та військово-технічне інформування особового складу).

Для досягнення визначених цілей та завдань виховної роботи в підрозділах ЗС України необхідно визначитися: на інституційно-організаційному рівні із структурою виховної роботи; на функціонально-діяльнісному рівні (напрями, складові, завдання виховної роботи, функції окремих її елементів, форми і методи, сили та засоби, методики, алгоритми, технології виховної роботи); на методологічному рівні – із її законами, закономірностями принципами;

Що стосується інституційно-організаційного рівня, то в підрозділі за організацію виховної роботи відповідає командир, безпосередньо її проводить заступник командира з гуманітарних питань. За ієрархію військового управління він, крім командира, підпорядковується заступнику командира військової частини. Для організації виховної роботи в частині створюється відповідне відділення з гуманітарних питань, яке надає заступникам командирів підрозділів з гуманітарних питань методичну та практичну допомогу в організації виховної роботи.

Функціонально-діяльнісний рівень буде розглянутий в окремих розділах навчального посібника. У цьому розділі зупинимось на більш загальних напрямах виховної роботи.

Одним із критеріїв виділення напрямів виховної роботи є види життєдіяльності підрозділу. Згідно нього напрямками організації виховної роботи, які доповнюють один одного визначаються такі групи:

Перша група – напрямки виховання. Виховна робота в підрозділі сама являє собою систему, але за системним підходом є елементом більш складною системи. Такими системами є система військового виховання, яка в свою чергу є елементом загальнонаціональної системи виховання громадянина України. До цієї групи відносяться: правове, військово-професійне, естетичне, фізичне, військово-патріотичне, економічне, екологічне виховання та інше. Більш детально це питання розкрито в навчальному посібнику В.В. Ягупов „Військове виховання”.

Друга група – напрями діяльності органів виховної роботи (гуманітарних питань). Згідно Положення про органи виховної роботи ЗС України напрямами діяльності заступника командира підрозділу з гуманітарних питань є:

- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень;

- правове виховання особового складу;

- інформаційно-пропагандистське забезпечення;

- культурно-виховна і просвітницька робота;

- участь у військово-соціальній роботі;

- забезпечення особового складу технічними засобами виховної роботи, поліграфічною продукцією, іншим культурно-просвітницьким майном;

- участь у професійному доборі, підготовці та вихованні особового складу;

- методичне забезпечення діяльності суб’єктів (командирів, активу) підрозділу;

Існує третя група напрямів виховної роботи – напрямки реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України:

- створення та удосконалення нормативно-правової та методичної бази морально-психологічного забезпечення застосування та життєдіяльності Збройних Сил України;

- реформування органів виховної роботи в органи морально-психологічного забезпечення, оптимізація їх структури та чисельності;

- створення систем соціологічного супроводу військової служби та психологічного захисту військовослужбовців у мирний та воєнний час;

- створення системи управління морально-психологічного забезпечення;

- розвиток системи підготовки фахівців виховної роботи (морально-психологічного забезпечення);

- вдосконалення системи комплектування органів виховної роботи (морально-психологічного забезпечення) Збройних Сил у особливий період;

- розробка систем морально-психологічного забезпечення сучасних форм та способів застосування військ сил);

- впровадження сучасних інформаційних технологій, оснащення Збройних Сил сучасними гучномовними, радіо-, телезасобами, поліграфічним обладнанням;

- вивчення та впровадження у практику вітчизняного та зарубіжного досвіду морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил), морально-психологічної підготовки особового складу збройних сил, військово-патріотичного виховання населення, організації соціально-правового захисту військовослужбовців, членів їх сімей.

Ця група напрямів виховної роботи більш стосується діяльності суб’єктів оперативно-тактичного і стратегічного рівнів управління.

Четверта група стосується саме складових виховної роботи, про які зазначалось вище.

Методологічною основою організації виховної роботи в підрозділах ЗС України можуть слугувати надбання теорії і практики виховання (Л.А. Аза, Ш.А. Амонашвілі, А.С. Макаренко, С.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, О.П. Кондратюк, Г.І. Легенький, І.С. Якіманська, О.А. Дубасенюк, В.В. Серіков, В.П. Беспалько, О.В. Барабанщиков, С.С. Муцинов та ін.). Фундаментальною працею щодо організації виховної роботи в ЗС України є праця В.В. Ягупова “Військове виховання: історія, теорія та методика”, в якій визначаються його мета, сутність і зміст, специфічні принципи, компоненти на новій особистісно орієнтованій парадигмі виховання.

Щоб з’ясувати зміст виховної роботи необхідно представити її у вигляді процесу, який в просторі і часі має свою мету, завдання, виконавців, результат.

Адаптувавши позицію академіка С.У. Гончаренко, який виховну роботу визначає як цілісний процес, в якому поєднані змістова та процесуальна сторони до умов військової служби можна стверджувати, що, по-перше,  змістова сторона виховної роботи характеризує сукупність виховних цілей. По-друге, процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії її учасників, що включає організацію і функціонування системи виховної роботи педагога (командири, заступники з гуманітарних питань) й самовиховання особового складу, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду їх самовдосконалення.

З точки зору проектно-технологічного підходу в педагогіці виховну роботу в підрозділі ЗС України можна уявити в перебігу послідовних етапів створення його проекту, технології реалізації та оцінки отриманих результатів.

Сутність виховної роботи в підрозділах ЗС України, враховуючи сучасні тенденції гуманістичного спрямування виховання, полягає в якісній організації та стимулюванні психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності особового складу, військових колективів, в гармонійному та всебічному розвитку особистості як вихователів (військово-педагогічний колектив) так і вихованців (особовий склад), в їх комунікативній взаємодії, в формуванні мотивації постійного творчого їх самовдосконалення.

С.Г. Вершиловський з цього приводу наголошує, що “виховна діяльність потребує проникнення в онтологію буття іншої людини, інтеракцію особистостей вихователя і вихованця, взаємопроникнення їх сфер життєдіяльності”.

З психологічної точки зору процес виховання особового складу Збройних сил – це процес формування його суспільно цінних потреб та їх перетворення в стійку мотивацію вихованої поведінки, яка відповідає суспільно-значущим нормам, завданням, що покладені на той чи інший підрозділ.

Головною ознакою ефективної виховної роботи у військових формуваннях повинно бути її особистісна спрямованість. Трансформуючи думку Міністра освіти та науки В.Г. Кременя на військовий грунт метою особистісно орієнтованого гуманного виховання, повинно бути не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації особистості.

Важливою складовою гуманістичного виховання є стимулювання розвитку суб'єктних якостей військовослужбовця, зокрема здатностей до самостійного визначення напряму своєї діяльності, до самонавчання і самовиховання, до побудови й реалізації життєвих планів, взагалі - до життєтворчості.

Прагнення людини до самовдосконалення не виникає на пустому місці, для цього у неї повинні виникнути мотиви. До основних із них належать:

- бажання бути шанованими і визнаними;

- прагнення “повної свободи духовного життя і розвитку”

- усвідомлення необхідності служити народу.

З цього приводу доречна думка Івана Огієнко про те, що: “Служити починаємо окремим людям, як своїм ближнім і доходимо до найбільшого, до народу”.

Особливість виховної роботи у військових підрозділах полягає в тому, що її організація обумовлена з однієї сторони цілями та інтересами військової служби, а з іншої – формуванням громадянина України, збагаченого загальнолюдськими цінностями.

Тому ведучи мову про самовдосконалення особистості військовослужбовця ми насамперед маємо на увазі вдосконалення його моральних якостей як громадянина, захисника Вітчизни поряд з удосконаленням військово-професійної компетентності. Важко не погодитися з твердженням сучасних науковців І.Д. Звєрєвої, Л.Т Коваль та П.Д. Фролова про те, що “...регулюючи поведінку людей у всіх сферах суспільного життя, моральність служить основою вихованості, її найсуттєвішим показником. Моральна основа – це той стрижень, на який повинні нанизуватися будь-які прояви людської життєдіяльності” Моральність – це стрижень у наступності поколінь, це принципи, що залишаються стабільними упродовж існування людини, що визначають характер способу життя, взаємовідносин людей у суспільстві.

Отже, виховна робота в підрозділах ЗС України – важливий напрям діяльності командирів, спрямований на вирішення завдань гуманітарного та соціального розвитку ЗС України через створення сприятливого виховного середовища у військових підрозділах на основі гуманних відносин, поваги до особистості кожного військовослужбовця.

2.3. Закони виховання, закономірності та принципи організації виховної роботи в підрозділі Збройних Сил України

Як будь-якому соціальному процесові виховній роботі в підрозділах ЗС України притаманні свої закони, закономірності, принципи, організаційні форми, методи тощо.

В.В. Ягупов специфічними, притаманними військовому вихованню визначає закони: соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання персоналу ЗСУ; виховуючого та розвиваючого навчання; закон обумовленості виховання особового складу ЗС України характером їх діяльності; цілісності та єдності процесу виховання.

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання військовослужбовців.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, командир (заступник) має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця як про місце і роль Збройних сил України у житті держави взагалі, так й про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил – зокрема; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету тощо. Тільки поєднуючи ці два надзвичайно важливих процеси, пам’ятаючи про необхідність виховання всебічної та гармонійно розвинутої особистості військовослужбовця, можна дійсно виховувати таку особистість, формувати для української держави свідомих та активних громадян.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих військовослужбовців з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності – взагалі та обґрунтувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки їх військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення – зокрема.

Закон цілісності та єдності процесу виховання. Він виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Наприклад, бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини – зокрема та Збройних сил України – взагалі. Характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачає наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через це процес виховання у Збройних силах України має організуватися у комплексі, складати як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України - бути в постійній бойовій та мобілізаційної готовності та забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватися останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактики дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.

Під закономірностями виховного процесу розуміються конкретні прояви вище зазначених законів, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між компонентами виховної роботи.

Охарактеризуємо ті закономірності, що впливають на визначене завдання формування гармонійно розвиненої особистості в сприятливому виховному середовище.

До таких закономірностей сучасні військові науковці (В.В. Ягупов, Є.Ю. Литвиновський) відносять дві групи:

перша група стосується власне особистості особового складу ЗС України;

друга група – військових колективів (середовища) де ця особистість самовдосконалюється.

Ніж розкрити ці закономірності треба звернути увагу на два суттєвих момента.

1.В процесі виховної взаємодії повинен відбуватися інтерактивний процес, тобто формуватися особистість всіх учасників виховання (і особового складу, і командирів). Відмінність полягає лише в тому, що на тих у кого формують якості проводиться прямий вплив, а на тих хто проводить цей вплив – опосередкований, через партнера по взаємодії. Тобто “вказана взаємодія може розглядатися у двох аспектах, як зміна особистості під впливом контакту з “суспільним наповненням” і як флуктуація соціального середовища, яка викликана контактом з особистісним потенціалом”.

2. Про військовий колектив можна вести мову там, де є тісна комунікативна взаємодія – підрозділ, батальйон, у частинах вищого рівня доречно вести мову про організаційне середовище, так як навіть окремі підрозділи виконують різні завдання, і рівень комунікативної взаємодії між їх особовим складом дуже низький. Тобто на рівні підрозділу ведеться мова про міжособистісні взаємовідносини, а на рівні військової частині міжгрупові.

З урахуванням цих двох моментів до першої групи належать такі закономірності:

  •  провідна роль соціальних умов у формуванні особистості учасників виховного процесу;
  •  залежність розвитку особистості від характеру і змісту професійної та навчально-пізнавальної діяльності;
  •  взаємозумовленість внутрішніх психічних факторів і зовнішніх впливів на особистість;
  •  спадкоємність і послідовність формування особистості з урахуванням її вікових та індивідуально-психічних особливостей;
  •  цілісність формування особистості;
  •  залежність формування особистості вихованця від якості професійної компетентності вихователів та виховних умов, в яких воно проводиться;
  •  залежність формування особистості учасників виховного процесу від характеру взаємостосунків і спілкування між ними.

До другої групи відносяться:

  •  відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин у військовому колективі (середовищі) соціальній природі суспільства;
  •  забезпечення у військовому колективі (середовищі) гармонії суспільних, службових і особистих інтересів;
  •  створення умов для систематичної орієнтації членів військових колективів на послідовне підвищення рівня якості бойової та гуманітарної підготовки;
  •  створення умов у військових частинах для виховання та самовиховання в особового складу свідомості, самосвідомості та почуття колективної і персональної відповідальності за стан справ у ній;
  •  створення обстановки вимогливості до членів військових колективів, своєчасне подолання між особистісних конфліктів, суперечностей;
  •  створення умов для підвищення авторитету офіцерів та керівників військовими частинами.

Окрім законів, закономірностей організації виховної роботи, її вихідними положеннями є принципи.

До принципів організації виховної роботи відносяться загальні принципи виховання, принципи військового виховання як специфічні принципи військового середовища та власне принципи організації виховної роботи, які викладені в її Концепції.

Основними принципами національного виховання є:

  1.   народності, який полягає у визначенні вимоги до процесу виховання в єдності загальнолюдського і національного при його національній спрямованості, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв.
  2.  природовідповідності виховання. Вимога врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей людини. її анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.
  3.  культуровідповідності. Вимога органічного зв’язку з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами тощо.
  4.  гуманізації виховання. Вимога створення умов для формування кращих якостей та здатностей людини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин учасників виховної взаємодії, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри.
  5.  демократизації виховання. Вимога усунення авторитарного стилю виховання. Сприйняття особистості людини як вищої соціальної цінності, визначення її права на свободу розвитку і виявлення індивідуальності.
  6.  безперервності виховання. Вимога цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес. що триває усе життя людини.
  7.  комплексності. Вимоги принципу: вплив на особовий склад здійснюється за трьома напрямами – на свідомість, почуття та поведінку; позитивний результат досягається при органічному з’єднанні виховання (педагогічного впливу) і самовиховання особистості військовослужбовця; єдність і координація зусиль всіх відношень, що маються, соціальних інститутів і об’єднань, насамперед засоби масової інформації, літератури, мистецтва, школи, органів правопорядку, колективів, груп; задані якості особистості формуються через систему конкретних виховних справ; управління може бути успішним лише тоді, коли будуть враховані всі фактори і взаємозв’язки між ними.

До числа головних факторів відносяться: образ життя, що склався; умови життя (традиції, нрави, норми найближчого середовища); рівень розвитку та умови життєдіяльності колективу; засоби масової інформації; норми взаємовідносин у первинних колективах; індивідуальні та особистісні властивості суб’єктів виховної роботи.

  1.  диференціації і індивідуалізації. Вимога врахування у вихованні рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку особового складу, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;
  2.  свідомості, активності, самодіяльності і творчої ініціативи учасників виховного процесу;
  3.  опори на позитивне;
  4.  інтегративності. Вимога єдності вимог всього оточуючого середовища.

Принципи військового виховання розподіляються на:

1. Принципи, що обслуговують усі компоненти виховного процесу:

  •  цілеспрямованість;
  •  суспільна спрямованість;
  •  виховання особового складу ЗС України в процесі військово-професійної і повсякденної життєдіяльності;
  •  виховання в колективі і через колектив (через створення сприятливого для саморозвитку середовища);
  •  суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;
  •  наступність, активність, системність і конкретність виховних заходів;
  •  оптимізація виховного процесу;
  •  комфортності учасників виховного процесу;
  •  прагматизму та партнерства.

2. Принципи, що стосується вихователя (командирів, заступника з гуманітарних питань) та методики виховної роботи:

  •  гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості кожного військовослужбовця;
  •  опора на позитивні якості в особистості воїна і військовому колективі;
  •  сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;
  •  єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль, дій.

3. Принципи, що стосуються діяльності власне особового складу підрозділу:

-свідомість, самодіяльність та активність.

Принципами організації виховної роботи в підрозділі є такі:

1. Державна і патріотична спрямованість виховної роботи. Цей принцип вимагає чіткого розуміння всім військово-педагогічним колективом мети та завдань виховання, його обумовленості національно-державницькою ідеологією формування у військовослужбовців комплексу морально-психологічних, фізичних та розумових якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішньої потреби та готовності відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення обороноздатності Української держави.

Тому кожен виховний акт, метод, засіб, прийом виховного впливу має відповідати меті виховання. З урахуванням цієї вимоги всі виховні заходи повинні плануватися і проводитися так, щоб “працювали” на формування та розвиток у військовослужбовців необхідних морально-бойових якостей, забезпечували державницьку і патріотичну спрямованість виховного процесу.

2. Взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи.

Розвиток особистості військовослужбовця – це певна послідовність зміни її властивостей, якостей з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями. Тому цей принцип має забезпечити наукове обґрунтування, приведення в певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів виховної роботи відповідно до її змісту, до індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він вимагає необхідності відслідкування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій, пізнавальній, операційно-діяльнісній сферах особистості, її ставлення до виконання службових обов’язків і відповідного корегування змісту виховної роботи, вибору оптимальних, адекватних йому форм і методів виховного впливу.

Крім того, даний принцип вимагає відповідності вибраної форми чи методу виховної роботи організаційним, морально-психологічним, інформаційним, педагогічним, культурно-просвітницьким заходам, з урахуванням ланки її проведення (підрозділ, частина, з’єднання, об’єднання, оперативного командування, виду ЗС).

3. Повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовців, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності.

Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Головне  полягає в тому, що необхідно роботу організувати таким чином, щоб довести до свідомості військовослужбовців того, що людина – найвища цінність, яку необхідно захищати. Виховна робота має відповідати основним вимогам, проголошеним у Декларації прав людини, Конституції України, створювати всім умови для найповнішого розвитку особистості.

4. Безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних і культурних традицій з почуттям нового.

Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної, естетичної культури здатний відстояти національні інтереси України.

Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов’язків за рівнем розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, які необхідні воїну.

Крім того, даний принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть якої полягає, перш за все, в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагачуючи його. Формування особистості військовослужбовця має будуватися на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі; на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи.

5. Конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи.

Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі; враховувати воєнно-політичну обстановку в світі і навколо України та висновки з неї; приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку ЗС України, зміни, що проходять в структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування ЗС України особовим складом; враховувати зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки; добиватися відповідності її змісту цілям і завданням бойової та мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).

Принцип конкретності та узгодженості вимагає узгодженості і координації за цілями, завданнями, місцем, часом, формами і методами виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямів виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних та індивідуально-психічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості, високих морально-бойових якостей.

6. Науковий підхід до планування, здійснення та оцінювання результатів виховної роботи.

Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямів, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.

Планування виховної роботи має бути погоджено з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати. Воно повинно об’єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.

Науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.

Даний принцип вимагає об’єктивного оцінювання і вимірювання результатів виховної роботи, змін в об’єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка на сьогодні залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов перебігу виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.

Отже, сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань та змісту, підбір методів, засобів і форм виховної роботи.

Форми та методи організації виховної роботи розглянемо при розкриті окремих проблем організації виховної роботи в підрозділі. Зазначимо, що всі існуючи методи і форми можна розподілити за групами: методи і форми виховання під час навчально-бойової діяльності, методи і форми виховання під час службової діяльності і методи і форми виховання під час позаслужбової діяльності особового складу ЗС України.

Таким чином, виховна робота в підрозділах ЗС України – динамічний процес, складова системи загальнонаціонального виховання, метою організації якого з одного боку є формування достатнього для дій за призначенням рівня морально-психологічного стану особового складу, з іншого, створення сприятливого виховного середовища для його самовдосконалення та саморозвитку.

Результатом організації виховної роботи в підрозділі повинен стати Військовослужбовець – не носій рафінованих військово-технічних знань, умінь та навичок (військовий “гвинтик” суспільної машини), а високоосвічена, інтелігентна, високо статусна особистість у суспільстві, яку поважають за чесність, вихованість і почуття обов’язку, високу громадську свідомість, патріотизм, високу професійну компетентність, відповідальність за втілення в життя вимог Конституції України, Законів України, наказів командирів (начальників), відповідальність за підтримання на належному рівні бойової готовності військ, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.

PAGE  31

Другие работы

модуль на некотором ЯВУ который также выполня...


Интепретатором серверного сценария является Webсервер. Серверный сценарий пишется на специализированном языке программирования и помещается в ви...

Подробнее ...

Диуани хикмет А~ыл даналы~ кітабы атты жина~ы...


?алымдар к?рсетілуінде ко?амды?педагогикалы? ойды? ?алыптасуына ?лкен ы?пал жаса?ан ірі т?л?а ?ожа Ахмет Иассауи жайлы хикаяттар да аз емес екен...

Подробнее ...

тематики физики и информатики Кафедра психоло...


Для изучения мотивов деятельности Марии были заданы вопросы почему она учится и что после окончания школы будет делать на которые она дала ответ...

Подробнее ...

темам 6. Контрольные вопросы к зачету Приложе...


Организационноправовые аспекты управления государственным и муниципальным долгом 2. Управление государственным долгом 3. Управление государствен...

Подробнее ...