і. Діючий більше п~ятдесяти років КПК 1960 р.



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-12-03

Питання до заліку з Кримінального процесу.

 

  1.  Історія прийняття та необхідність нового КПК

Необхідність прийняття нового КПК України зумовлена економічними, соціальними та політичними змінами в нашій державі. Діючий більше п’ятдесяти років КПК 1960 р. зазнав численних змін та доповнень, але не всі вони сприяли поліпшенню судочинства. Впродовж усього часу незалежності України постає одне питання: яким бути КПК України, щоб, з одного боку, відповідати європейським стандартам, а з іншого – слугувати надійним засобом захисту прав, свобод та законних інтересів конкретної особистості нашої держави.

Відомо, що новий КПК України – це засіб та спосіб реалізації норм Кримінального кодексу нашої держави. Невдале використання цього інструменту (КПК України) зводить нанівець навіть найкращі та найпрогресивніші ідеї, які можуть бути закладені в кримінальному законодавстві України. Особливо, коли це стосується безпеки людини, охорони її життя і здоров’я, честі і гідності, прав та свобод особи або коли йдеться про недоторканність особи.

Існуюча в Україні система не забезпечує ані належного захисту прав людини, ані ефективної та результативної системи відправлення правосуддя та боротьби із злочинністю. Вона не відповідає європейським стандартам і одночасно не користується підтримкою або повагою з боку громадян нашої держави.

  1.  Основні напрями реформування кримінального судочинства
  2.  Структура побудови кримінального процесуального кодексу

Криміна́льний процесуа́льний ко́декс Украї́ни — кодифікований закон, що визначає порядок кримінального провадження на території України, ухвалений Верховною Радою України 13 квітня 2012 року, набрав чинності 20 листопада 2012 року.

Його основний розробник та співавтор, радник Президента України — керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента Андрій Портнов.

Кодекс складається з 614 статей, двох прикінцевих і 26 перехідних положень, об'єднаних у 46 глав і 11 розділів.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ III ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

Розділ IV СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ

Розділ V СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ З ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Розділ VI ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ VII ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ VIII ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Розділ IX МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ X ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ XI ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Основні риси і новації нового КПК

з'явилася окрема глава «Засади кримінального провадження». Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство;

гарна структурованість;

з'явилося багато оцінюваних понять (розумність строків тощо);

з'явилися нові суб'єкти кримінального провадження (слідчий суддя, суд присяжних);

запроваджено нову форму діяльності прокурора — нагляд у формі процесуального керівництва;

зменшення кількості процесуальних документів

  1.  Нова термінологія кримінального процесуального кодексу.
  2.  Дія в часі в просторі та за колом осіб.

Кримінальний процесуальний закон, як і будь-який закон, має свої правила дії в просторі, часі та за колом осіб. Вони викладені в ст.ст. 4, 5, 6 КПК України.

Кримінальний процесуальний кодекс у  ст. 4 закріплює територіальну засаду визначення дії кримінального процесуального закону у просторі, відповідно до якого кримінальне провадження на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний кордон України», територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією та вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

Державною територією є земна поверхня, територіальні й внутрішні води та повітряний простір над ними, які перебувають під суверенітетом певної держави і на яких здійснюється державна влада.

Не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що перебувають у територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що перебувають у повітряному просторі чи на аеродромі України. На цих територіях правила провадження у кримінальних справах, встановлені КПК України, не діють, але можуть застосовуватись за згодою уповноважених представників відповідних держав.

Чинність кримінального процесуального закону в часі полягає в тому, що органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя і суддя (суд) застосовують процесуальні норми, що діють на момент кримінального провадження. Це означає, що коли під час досудового розслідування чи судового провадження кримінальний процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено кримінальне правопорушення. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право суб'єкта кримінального провадження в справах, які вже перебувають у провадженні органів досудового розслідування, прокурора чи суду, це право зберігається за ним до закінчення кримінального провадження. Отже, кримінальний процесуальний закон певною мірою має зворотну силу.

Дія кримінального процесуального закону щодо осіб означає, що під час кримінального провадження на території України норми КПК застосовуються у справах про злочини:

  1.  громадян України;
  2.  осіб без громадянства;
  3.  іноземців, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичним імунітетом.

Громадянином України є особа, яка отримала громадянство України (громадянство – правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою, що знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов'язках) у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами; іноземцем – особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особою без громадянства – особа, яку жодна з держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Особи без громадянства проживають в Україні на підставі українських документів – посвідки на проживання в Україні для осіб без громадянства з позначкою про реєстрацію. Особи без громадянства, які тимчасово в'їхали в Україну із країн їхнього постійного проживання, повинні зареєструвати в органах внутрішніх справ свої документи, видані державами їхнього постійного проживання на термін дії в'їзної української візи. Особи цієї категорії, які в'їхали в Україну на навчання, реєструють свої документи в органах внутрішніх справ на термін дії угоди на навчання.

  1.  Поняття, значення та види засад (принципів) кримінального провадження.

Засади кримінально-процесуального права – це закріплені в правових нормах вихідні положення, що відбивають панівні в державі політичні та правові ідеї і визначають сутність організації і діяльності компетентних державних органів щодо досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ.

Ознаки засад кримінально-процесуального права:

  1.  вони втілені у формі правових норм. Не можна вважати принципами ті наукові та політичні ідеї, що не дістали відображення у нормах права;
  2.  норми-принципи є не вивідними, а навпаки – із них виводяться всі інші норми кримінально-процесуального права (які перебувають «під нормами-принципами»);
  3.  вони є найзагальнішими, фундаментальними правовими положеннями;
  4.  на їх основі побудована і діє вся кримінально-процесуальна система (ця ознака принципів характеризує процес із середини);
  5.  вони характеризують кримінальний процес у цілому – ззовні;
  6.  норми-принципи діють на всіх або на більшості стадій кримінального процесу і обов'язково в його центральній стадії – судовому розгляді кримінальної справи;
  7.  порушення одного принципу, як правило, призводить до порушення інших принципів і тим самим до порушення законності при провадженні у кримінальній справі;
  8.  недотримання хоча б одного принципу спричиняє скасування прийнятих у справі рішень та інші негативні наслідки.

Значення засад кримінально-процесуального права полягає в тому, що вони є:

  1.  гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі;
  2.  Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:
  3.  1) верховенство права;
  4.  2) законність;
  5.  3) рівність перед законом і судом;
  6.  4) повага до людської гідності;
  7.  5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
  8.  6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;
  9.  7) таємниця спілкування;
  10.  8) невтручання у приватне життя;
  11.  9) недоторканність права власності;
  12.  10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
  13.  11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;
  14.  12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;
  15.  13) забезпечення права на захист;
  16.  14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;
  17.  15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;
  18.  16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;
  19.  17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;
  20.  18) публічність;
  21.  19) диспозитивність;
  22.  20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
  23.  21) розумність строків;
  24.  22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

За юридичною силою джерела, в якому їх закріплено:

  •  конституційнів Конституції України (головним чином у розділі 2 та в ст. 129);
  •  спеціальні (інші) – в інших законах, передусім, у КПК. Поділ засад процесу на конституційні та спеціальні зовсім не означає, що одні із них (конституційні) є головними, а інші (спеціальні) – другорядними. Всі вони мають у кримінальному процесі однакові юридичну силу і значення.

Залежно від поширеності на галузі права засади поділяють на:

  •  загальноправові, тобто ті, що діють у всіх галузях права (наприклад, засада законності), але виявляються з певними особливостями в кримінально-процесуальному праві;
  •  міжгалузевідіють у кількох галузях права (наприклад, засада змагальності) і також по-особливому – в кримінально-процесуальному праві;
  •  галузеві – діють лише в межах кримінального процесу (наприклад, засада розумності строків).

  1.  Верховенство права

Засада верховенства права - це кримінально-процесуальне положення, яке полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дана засада закріплена в ст. 8 Конституції України та ст. 8 КПК. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

  1.  Законність;

Принцип законності в кримінальному провадженні – це вимога точного і неухильного застосування законів органами досудового розслідування, прокуратури, суду, дотримання (виконання) всіма іншими суб'єктами кримінального провадження, державними і недержавними установами й організаціями, посадовими особами, громадянами приписів Конституції України, законів і відповідних нормативних актів.

Зміст засади кримінального провадження полягає, в тому, що:

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

  1.  Рівність перед законом і судом;

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2). Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. У загальному розумінні рівність перед законом означає обов'язок всіх додержуватися приписів закону, а також те, що юридична відповідальність перед законом за його порушення є рівною для всіх громадян. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в кримінальних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам кримінально-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх суб'єктів провадження.

  1.  Повага до людської гідності;

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам.

Дана засада кримінального провадження регламентується ст. 11 КПК. Зміст її полягає в тому, що:

Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

Обшук особи може проводити лише слідчий тієї ж саме статі ( ч. 5 ст. 236 КПК). Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.

  1.  Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

Засада забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність означає, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК.

Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК.

Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, повинен бути негайно звільнений. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого законом, тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 12 КПК).

  1.  Недоторканність житла чи іншого володіння особи;

Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи полягає у тому, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК). Право на недоторканність житла покликане забезпечувати свободу особи від незаконних вторгнень у сферу її особистого життя і гарантується особі незалежно від того, є вона громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства. Недоторканність житла передбачає недопустимість проникнення будь-яких суб'єктів до житла без згоди осіб, які в ньому проживають.

  1.  Таємниця спілкування;

Засада таємниці спілкування є формою втілення у кримінально-процесуальне законодавство положень статей 31 Конституції України, а також узгоджується із ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка передбачає:

  1.  Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його життя або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань па його честь і репутацію.
  2.  Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Особисте життя громадян – це інтимні сторони їх життя, зокрема сімейного, спосіб улаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, переконання, інтереси, уподобання, звички тощо.

Зміст цієї засади полягає в тому, що:

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

  1.  Невтручання у приватне життя;

В ст. 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012 року, інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених законом.

Під час проведення обшуку слідчий не повинен розголошувати особисті сторони життя обшукуваного та інших осіб, які стали відомі йому під час проведення зазначеної слідчої дії.

  1.  Недоторканність права власності;

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

2. На підставах та в порядку, передбаченому КПК, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (ст. 16, 167-169 КПК).

  1.  Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

За радянських часів терміна «презумпція невинуватості» не було в законі. В ті часи в літературі існувала думка, що засада презумпції невинуватості не властива нашій системі права. Стаття 17 КПК України за своєю сутністю є формою втілення у кримінально-процесуальне законодавство закріпленої у ч. 1 ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Юридичний зміст цієї засади полягає у такому:

ніхто не зобов'язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність обставин, що виключають кримінальну відповідальність особи;

обов'язок доведення винуватості особи покладено на слідчого, прокурора, а у справах приватного обвинувачення - на потерпілого чи його представника;

заборонено перекладати обов'язок доведення на обвинуваченого, домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів;

обвинувачення не може ґрунтуватися на засадах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;

усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінального провадження на досудовому слідстві і постановлення виправдувального вироку в стадії судового розгляду;

  1.  Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;

Засада свободи від самовикриття та право свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї міститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Теж положення закріплено в ст. 18, 224 КПК України. Зміст даної засади полягає в тому, що:

1.Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення

  1.  Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

В ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самомж обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

  1.  Забезпечення права на захист;

Відповідно до загальноприйнятих норм особа хоч би що вона не вчинила, має вважатися невинною доти, доки органи правосуддя у встановленому законом порядку не доведуть її вини. Із природного права на захист від протиправних посягань, а також із презумпції невинуватості і випливає право людини на захист від обвинувачення у вчиненні злочину. Це право закріплено в кожному міжнародному нормативному акті, в якому йдеться про права людини.

В Україні право на захист є конституційною засадою, яка повинна суворо виконуватися на всіх стадіях кримінального процесу як важлива гарантія встановлення істини і винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Стаття 63 Конституції України передбачає, що підозрюваний чи обвинувачений мають право на захист. Засуджений користується усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Майже кожна стаття Конституції, що закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина, передбачає можливість реалізації права на захист.Але слід підкреслити, що право на захист не є правом будь-яким чином уникнути відповідальності за вчинений злочин.

  1.  Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

Статтею 21 КПК України закріплено засаду доступу до правосуддя, зміст якого полягає в тому, що: Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному КПК, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у передбаченому КПК.

4. Якщо інше не передбачене КПК, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту у випадку, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

В ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунуто проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

  1.  Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

Засада змагальності сторін – це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом, який не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя (Стаття 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 24 і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 22 КПК). Європейський суд з прав людини розглядає змагальність як «одну із рис більш широкої концепції справедливого судочинства у кримінальних справах» (рішення від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»).

Змагальність передбачає таку побудову кримінального процесу, при якій функції обвинувачення, захисту (а також примикаючі до них функції підтримання цивільного позову та заперечення проти нього) чітко розмежовані між собою, відокремлені від функції вирішення кримінальної справи і виконуються суб'єктами (сторонами), що користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів (обвинувач, захисник). Суд при цьому займає керівне становище у процесі, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи і вирішує її по суті.

  1.  Безпосередність дослідження показань, речей і документів;

Засада безпосередності дослідження показань, речей і документів передбачає, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК.

У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

  1.  Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

Зміст даної засади закріплений в ст. 24 КПК України:

Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до глави 26 КПК « Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування», в ст. 303 КПК зазначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора:

бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення,не поверненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК, а також у не здійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК строк – заявником, потерпілим, підозрюваним, володільцем тимчасово вилученого майна;

рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування – потерпілим, підозрюваним;

рішення слідчого про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим;

рішення прокурора про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, підозрюваним;

рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим – особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора при застосуванні заходів безпеки – особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) – особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання;

рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК – підозрюваним.

Інші скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст. 314 – 316 КПК.

  1.  Публічність;

Засада публічності закріплена в ст. 25 КПК України та передбачає, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Засада публічності кримінального процесу проявляється:

як вимога закону до державних органів, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави (ех оffiсіо);

як вимога закону до цих органів керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань та уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій і громадських організацій, окремих громадян;

заінтересовані громадяни та організації мають право звертатися до уповноважених державних органів за захистом своїх прав та законних інтересів, що охороняються законом, а останні зобов'язані вжити заходи щодо захисту їхніх прав та законних інтересів.

  1.  Диспозитивність;

Засада диспозитивності – це конституційно-правове положення, згідно з яким суб’єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-процесуальної діяльності ( п.4 ч.3 ст. 129; ч.1 ст.63 Конституції України, ст. 26 КПК).

Дія цієї засади забезпечується наступними положеннями:

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

Відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження за винятком випадків, передбачених КПК.

Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції КПК.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, – його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

  1.  Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;

Засада гласності та відкритості судового провадження та його повне фіксування технічними засобами полягає насамперед у тому, що розгляд справ у всіх судах є відкритим, крім випадків, передбачених законом.

Практично невідомі нормативні акти держав, які містили б норму про те, що всі судові засідання відбуваються таємно, закрито. Жодна держава не заінтересована у потаємних судових засіданнях, оскільки кримінальне судочинство має на меті не лише покарати злочинця за вчинений злочин та виправити і перевиховати його, а й запобігти вчиненню злочинів іншими особами.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами Конституцією віднесено до основних засад судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 129), при цьому термін «гласність судового процесу» вживається як синонім терміна «відкритий розгляд справи». Статтею 27 КПК «Гласність і відкритість судового провадження» передбачено, що учасники кримінального провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків установлених законом.

  1.  Розумність строків;

Засада розумних строків полягає в тому, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч.1 ст. 28 КПК).

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК.

  1.  Мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Засада мови, якою здійснюється провадження, є виявом високої поваги до людини, її прав і свобод. Вона повністю відповідає правовій державі. Але крім цієї політико-етичної норми, вона має значення підґрунтя для додержання інших засад судочинства, оскільки забезпечує рівність громадян перед законом і судом, право на захист, належну реалізацію суб'єктами кримінального провадження своїх прав і виконання ними процесуальних обов'язків, що загалом сприяє встановленню істини в справі. Слід зазначити, що таким чином забезпечується більш ефективне здійснення виховної функції судочинства. Засада мови, якою здійснюється кримінальне провадження, ґрунтується на таких положеннях:

кримінальне провадження в Україні провадиться державною українською мовою;

сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою;

особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення;

слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому в разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК;

  1.  Класифікація учасників процесу.

  1.  Суд (суддя), слідчий cуддя.

Cуд — здійснює судовий контроль за законністю і обгрунтованістю рішень та дій під час провадження розслідування в кримінальній справі.

Перевіряє законність та обґрунтованість вже вчинених або тих, що вчиняються процесуальних рішень і дій, прийнятих суб'єктами досудового розслідування. Рішення і дії дізнавача, слідчого та прокурора можуть бути оскаржені до суду першої інстанції і повинні бути розглянуті при підготовчому провадженні або при розгляді справи по суті.

Суд вирішує питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду; вирішує питання про винуватість чи невинуватість підсудних шляхом постановлення вироків.

Судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Такі рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише судами вищого рівня в порядку апеляційного, касаційного провадження чи провадження за нововиявленими обставинами. Суд вирішує всі питання, які зв'язані зі зверненням вироку до виконання; застосування примусових заходів медичного і виховного характеру.

Слідчий суддя. Обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду. Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.

Слідчий суддя, суд встановивши, що. особа не виконала покладений на неї процесуальний обов'язок без поважних причин, накладає на неї грошове стягнення. Копія відповідної ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення.

Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня при розгляді цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення. Клопотання подається слідчому судді, суду, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення.

Слідчий суддя, суд, визнавши доводи особи обгрунтованими, може самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, а в іншому випадку — призначає судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення. Особа, яка подала

клопотання, а також слідчий, прокурор, за клопотанням якого було накладено грошове стягнення, повідомляються про місце та час розгляду клопотання, проте їх неприбуття не перешкоджає такому розгляду.

  1.  Прокурор у кримінальному процесі.

Прокурор має право:

  •  починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;
  •  мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей про розпочате досудове розслідування;
  •  доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
  •  доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих чи розшукових дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК;
  •  доручати проведення слідчих чи розшукових дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
  •  призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;
  •  скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих;

Прокурор уповноважений:

  1.  звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування заходів медичного характеру, клопотанням про застосування захо- дів виховного характеру чи клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  2.  підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовитися від обви
    нувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення у порядку,
    встановленому КПК;
  3.  погоджувати запити (клопотання, доручення тощо), самостійно звер
    татися з ними, а також доручати виконання запитів (клопотань, доручень тощо), здійснювати інші повноваження в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження згідно з КПК;
  4.  оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому КПК;
  5.  здійснювати інші повноваження (ст. 36 КПК).

  1.  Керівник органу досудового розслідування.

Керівник органу досудового розслідування (ст. 39 КПК)

уповноважений:

а) визначати слідчого, який буде здійснювати досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою — визначити старшого слідчої групи, який керує діями інших слідчих;

Ь) відсторонити слідчого від проведення досудового розслідування мотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначити іншого слідчого у випадку наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу або у випадку неефективного досудового розслідування;

с) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

сі) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

е) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених КПК;

І) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого;

§) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих в порядку, передбаченому КПК, тягне за собою юридичну відповідальність.

  1.  Слідчий.

Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

2) проводити слідчі дії та негласні слідчі чи розшукові дії у випадках, встановлених КПК;

3) доручати проведення слідчих дій та негласних слідчих чи розшукових дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих дій та негласних слідчих чи розшукові дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у передбачених КПК випадках, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

  1.  Оперативні підрозділи.

Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом.

  1.  Підозрюваний (обвинувачений).

Підозрюваний

  •  особа, якій у порядку, передбаченому КПК,повідомлено про підозру;
  •  особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Права підозрюваного, обвинуваченого:

1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК

3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого та перед кожним наступним допитом з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисника під час допиту та інших процесуальних дій, на відмову від послуг захисника в будь-який момент кримінального провадження, на отримання послуг захисника за рахунок держави у випадку відсутності коштів на оплат)' таких послуг;

4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовишся відповідати на запитання;

5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;

6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

7) у разі затримання — на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями КПК;

  1.  Засуджений, виправданий.

обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у порядку, передбаченому КПК.

Права обвинуваченого:

Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений

1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

2) збирати і подавати суду докази;

3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;

4) виступати в судових дебатах;

5) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

6) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.

  1.  Захисник (адвокат).

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Захисник не має права прийняти на себе захист іншої особи або надавати їй   правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає" або раніше надавав юридичну допомогу.

Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою. Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому КПК.

Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого.

  1.  Заявник.

  1.  Цивільний позивач.

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільне небезпечним діянням завдано майнову та/або моральну шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільне небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК, пред'явила цивільний позов.

Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Позивач має права та обов'язки, передбачені КПК для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитись від нього до видалення суду в нарад-чу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК, для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

  1.  Цивільний відповідач.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК.

Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені КПК для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК, для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

  1.  Прекдставник цивільного позивача, цивільного відповідача.

Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:

  •  особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником;
  •  керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю — у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

Повноваження представника підтверджуються:

  •  документами, передбаченими КПК, — якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисни
    ком у кримінальному провадженні;
  •  копією установчих документів юридичної особи — якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;
  •  довіреністю — якщо представником цивільного позивача, цивільного
    відповідача е працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.

Права представника

Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

 Законний представник цивільного позивача

Якщо цивільним позивачем є неповнолітній або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.

Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями КПК.

  1.  Свідок.

Свідком, є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для надання показань.

Не можуть бути допитані як свідки:

  •  захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;
  •  нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

  •  професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідо-мо неправосудного вироку, ухвали;
  •  особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;
  •  адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
  •  медичні працівники та Інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;
  •  журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголо-шення авторства або джерела інформації;
  •  особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
  •  особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

  1.  Перекладач.

У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень показань або документів сторони кримінального провадження чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Права:

  •  ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу
  •  знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, І подавати до них зауваження;
  •  одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат пов язаних Із його залученням до кримінального провадження-
  •  заявляти клопотання про забезпечення безпеки

Обов'язки:

  •  прибути за викликом суду;
  •  заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених КПК;

здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правиль
ність перекладу своїм підписом;

  •  не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості ю безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження яка залучила перекладача, чи суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача, з'ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком і роз'яснюють його права і обов'язки.

Відповідальність

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе відповідальність, передбачену законом.

  1.  Експерт.

Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими технічними або Іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або пішій залежності від сторін кримінального провадження, потерпілого.

  1.  Спеціаліст.

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.

Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги.

  1.  Секретар судового засідання.

  •  Здійснює судові виклики і повідомлення;
  •  перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;
  •  забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;
  •  веде журнал судового засідання
  •  оформляє матеріали кримінального провадження в суді;
  •  виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні

  1.  Судовий розпорядник.

До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

Обов 'язки:

  •  забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників кримінального провадження;
  •  оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;
  •  стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судо-мого засідання;
  •  приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;
  •  виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги спідка, експерта;
  •  виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для здійснення судового провадження.

Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, передбачених ст. 74 КПК, є обов'язковими для всіх осіб, присутніх у залі судового засідання.

У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції ви-копус секретар судового засідання.

  1.  Відводи в кримінальному провадженні.  

  1.  Потерпілий та його представник.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у КПК, слідчий або прокурор виносить мотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Законний представник потерпілого

Якщо потерпілим є неповнолітній або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом із ним залучається його законний представник.

Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями КПК.

  1.  Інші учасники кримінального провадження.

Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася з заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого до початку досудового розслідування, і не є потерпілим.

Заявник мас право:

  •  отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
  •  подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
  •  отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

  1.  Поняття, належність та допустимість доказів.

У відповідності з ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Доказування являє собою процесуальну діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді і суду по оперуванню доказами. Ця діяльність, як зазначалося, складається з ряду етапів або елементів. Збирання доказів. Перевірка доказів. Оцінка доказів. Внутрішнє переконання

Під належністю доказів слід розуміти можливість використання їх для встановлення у кримінальному провадженні фактичних даних (відомостей про факти), а також обставин, що підлягають доказуванню в силу існуючого між ними кримінально-процесуального взаємозв'язку.

Вимога належності доказів складається з двох критеріїв: 1) значення для провадження обставин, встановлюваних конкретними доказами, і 2) значення цих доказів для встановлення саме таких обставин. У даному випадку ця вимога нормативно закріплена в ст. 84 КПК, відповідно до якої доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Допустимість – це властивість доказу, що характеризує його з погляду законності джерела фактичних даних (відомостей, інформації), а також способів одержання і форм закріплення фактичних даних, що містяться в такому джерелі, у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, тобто уповноваженими на це особою або органом у результаті проведення ними слідчої дії при строгому дотриманні кримінально-процесуального закону, що визначає форми даної слідчої дії.

  1.  Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню.

У відповідності із ст.223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. До слідчих (розшукових) дій, згідно Кримінального процесуального кодексу, слід віднести: допит (статті 224-226 КПК України); пред'явлення особи для впізнання (ст.228); пред'явлення речей для впізнання (ст.229); впізнання трупа(ст.230); обшук (ст.234); огляд (ст.237). огляд трупа (ст.238); слідчий експеримент (ст.240); освідування особи(ст.241); проведення експертизи (ст.242).

До числа негласних слідчих (розшукових) дій слід віднести: аудіо-, відеоконтроль особи(ст.260); накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261); огляд і виїмка кореспонденції(ст.262); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж(ст.263); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст.264); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи(ст.267); спостереження за особою, річчю або місцем(ст.269); контроль за вчиненням злочину(ст.271).

  1.  Обовязок доказування.

  1.  Збирання і оцінка доказів.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом. (Див. Табл.)

У відповідності із ст.223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. До слідчих (розшукових) дій, згідно Кримінального процесуального кодексу, слід віднести: допит (статті 224-226 КПК України); пред'явлення особи для впізнання (ст.228); пред'явлення речей для впізнання (ст.229); впізнання трупа(ст.230); обшук (ст.234); огляд (ст.237). огляд трупа (ст.238); слідчий експеримент (ст.240); освідування особи(ст.241); проведення експертизи (ст.242).

До числа негласних слідчих (розшукових) дій слід віднести: аудіо-, відеоконтроль особи(ст.260); накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261); огляд і виїмка кореспонденції(ст.262); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж(ст.263); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст.264); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи(ст.267); спостереження за особою, річчю або місцем(ст.269); контроль за вчиненням злочину(ст.271).

Оцінка доказів – це здійснювана в логічних формах розумова діяльність суб'єктів кримінального процесу, яка полягає в тому, що вони, керуючись законом, розглядають за своїм внутрішнім переконанням кожний доказ окремо та всю сукупність доказів, визначаючи їх належність, допустимість і достовірність, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення; висувають необхідні слідчі (судові) версії, вирішують, чи підтверджуються вони, встановлюють, чи є підстави для прийняття процесуальних рішень і проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, доходять висновку про доведеність або недоведеність окремих обставин справи й кримінального правопорушення в цілому із наведенням аналізу доказів у відповідних процесуальних рішеннях.

  1.  Показання, речові докази, документи.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Свідок, експерт, потерпілий (за виключенням потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення) зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому суді, суду в установленому КПК порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом.

Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні ст.101 КПК.

Згідно ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

  1.  Форми фіксування кримінального провадження.

Стаття 103 КПК містить вичерпний перелік форм фіксування процесуальних дій під час кримінального провадження, а саме: протокол, носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, журнал судового засідання. Фіксування в будь-якій іншій формі не допускається, а результати не передбаченого законом фіксування не можуть мати ніякого юридичного значення. Наприклад, сторонам, потерпілому надано право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів (ч. 8 ст. 95 КПК), а мають лише тактичне, орієнтуюче значення, можуть бути корисним інформаційним матеріалом для створення змістовних заявлюваних клопотань органам досудового розслідування і суду та для прийняття виважених інших процесуальних рішень.

Під час досудового розслідування хід і результати слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій фіксуються в протоколах, а також додатково в разі необхідності за допомогою технічних засобів, що передбачено відповідними статтями КПК.

Фіксування судового провадження в сенсі п. 23 ч. 1 ст. 3 КПК здійснюється в журналі судового засідання та одночасно і без виключень згідно з п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 5 ст. 27 КПК у повному обсязі технічними засобами, якими може бути техніка звукозапису та іноді – відеозапису й фотографії, причому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у передбаченому КПК порядку. Необхідність паралельного фіксування судового провадження технічними засобами на всіх його стадіях передбачена в імперативних нормах КПК, зокрема: в підготовчому судовому провадженні (ч. 2 ст. 314), в судовому розгляді суду першої інстанції (ст. 343), в апеляційному провадженні (ч. 2 ст. 405), в касаційному провадженні (ч. 2 ст. 434), в провадженні у Верховному Суді України (ч. 3 ст. 453), в перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 466).

  1.  Протокол.

В КПК передбачено, що хід і результати процесуальних дій, які проводяться під час досудового розслідування, обов’язково фіксуються в протоколах, котрі виступають як засоби збирання й перевірки доказів та їх джерел. В зв’язку з цим необхідно визначити місце протоколів в системі категорій доказового права. В КПК визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, тобто знання про факти, які мають значення для кримінального провадження і лежать в основі юридичного доказування (ч. 1 ст. 84 КПК). Ці дані офіційно можна черпати з точно визначених джерел доказів, до яких, крім показань, речових доказів і висновків експертів, належать документи (ч. 2 ст. 84 КПК). Водночас згідно з п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК до числа документів як джерела доказів належать складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них. Отже, протоколи процесуальних дій мають правовий статус джерел доказів, і інформація про факти, яка міститься в ним, може повною мірою використовуватись в юридичному доказуванні, звичайно, в сукупності з іншими доказами.

Протоколи складаються на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень та кримінальних проступків, головним чином під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а саме: у разі невиконання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів при реалізації нової ухвали про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ст. 166 КПК), при тимчасовому вилученні майна під час затримання особи або обшуку (ст. 168 КПК), при затриманні особи, підозрюваної у вчиненні злочину (ст. 208 КПК), при допиті свідка, потерпілого чи підозрюваного (ст. 224 КПК), при допиті свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (ст. 225 КПК), при допиті малолітньої або неповнолітньої особи (ст. 226 КПК), при проведенні допиту в режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК), при пред’явленні особи для впізнання (ст. 228, 231 КПК), при пред’явленні речей для впізнання (ст. 229, 231 КПК), при впізнанні трупа (ст. 230, 231 КПК), при проведенні впізнання в режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК), при проведенні обшуку (ст. 236 КПК), при огляді місця події, речових доказів і трупа (ст. 100, 237, 238 КПК), при огляді трупа, пов’язаного з ексгумацією (ст. 239 КПК), при проведенні слідчого експерименту (ст. 240 КПК), при проведенні слідчим або прокурором освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого (ст. 241 КПК), при отриманні зразків для експертизи (ст. 245 КПК), при проведенні кожної з передбачених КПК негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 252 КПК), при проведенні кожної з передбачених КПК слідчих (розшукових) дій в ході досудового розслідування кримінальних проступків (ст. 300 КПК), а також в процесі судового розгляду при проведенні судом за необхідності огляду певного місця (ст. 361 КПК) або при огляді судом речових доказів за місцем їх знаходження, якщо їх не можна доставити в судове засідання (ст. 357 КПК).

  1.  Запис за допомогою технічних засобів.

Фіксація перебігу й результатів процесуальної дії за допомогою технічних засобів (аудіо- та відеозапису) значно збільшує обсяг і якість одержаної інформації, відтворюючи, по-перше, словесну частину процесуальної дії повністю, а по-друге, передаючи мовні й психологічні особливості зафіксованої розмови, що є недоступним для письмового протоколу. Це підвищує надійність доказової інформації і покращує забезпечення прав учасників провадження.

Норми КПК чітко визначають коло осіб, які офіційно мають право проводити процесуальні дії під час досудового розслідування. Кожний з них самостійно може прийняти рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних с засобів, причому він це може зробити як стосовно тих дій, щодо яких в статтях КПК записано про можливість застосування для їх фіксування технічних засобів, так і тих, щодо яких в статтях КПК про таке застосування нічого не сказано. Важливо зазначити, що особа, яка проводить відповідні процесуальну дію, може застосувати технічні засоби фіксування й під час розгляду питань слідчим суддею, коли цей розгляд має риси змагальності, наприклад, при розгляді клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 2 ст. 148, ч. 1 ст. 151 КПК) або клопотання про відсторонення від посади (ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 156 КПК).

  1.  Журнал судового засідання.

Концепція Кримінального процесуального кодексу України 2012 р., яка знайшла втілення практично в усі інститути правового регулювання кримінального судочинства і конкретні процедури судового розгляду кримінального провадження, цілком природно вплинула на термінологію Кодексу в її предметному й семантичному вимірі. Ця тенденція торкнулася і назви письмового документа, який неодмінно ведеться під час судового засідання. Наступником звичного «протоколу судового засідання» цілком виправдано став «журнал судового засідання», що і в першому, і в другому випадку резонно відображає мету і зміст цих процесуальних документів: протокол (від грецького – перший аркуш манускрипту, який виконувався з особливою ретельністю і без помилок) був основним засобом фіксації факту, ходу, змісту і результатів судового розгляду з дослівним від першої особи записом показань допитуваних осіб, запитань учасників засідання, розпоряджень головуючого тощо (ст. 87 КПК 1960 р.), а журнал (від французького – щоденник) за умови обов’язкового основного фіксування кримінального провадження в суді під час судового провадження за допомогою технічних засобів є процесуальним документом, в якому послідовно від третьої особи лише зазначаються окремі формальні моменти судового розгляду організаційно-інформативного характеру, а тому він ніякої доказової інформації по суті справи не містить.

  1.  Реєстр матеріалів досудового розслідування.

Реєстр матеріалів досудового розслідування, який складається слідчим або прокурором, як процесуальний документ фіксування кримінального провадження являє собою інформаційний додаток до обвинувального акта. Реєстр містить формально-довідкові відомості про шлях утворення доказової бази обвинувачення, засоби одержання доказової інформації та забезпечення кримінального провадження. У цьому сенсі він виконує роль своєрідної моделі майбутнього судового розгляду кримінального провадження стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Реєстр, будучи достатньо повним довідником матеріалів досудового розслідування, дає можливість суду в судовому засіданні ретельно і повною мірою дослідити, перевірити зібрані під час досудового розслідування докази та постановити обґрунтоване рішення. Інформація, яка міститься в реєстрі, є лише відповідально зафіксованим орієнтиром для судового дослідження матеріалів справи і самостійного доказового значення не має. Треба мати на увазі, що надання суду яких-небудь документів, крім обвинувального акта з додатками та реєстром досудового розслідування, до початку судового розгляду заборонено (ч. 4 ст. 291 КПК).

  1.  Процесуальні рішення.

В ч. 1 ст. 110 КПК дається вичерпний перелік суб’єктів кримінального провадження, які мають право приймати процесуальні рішення. До них належать: а) органи розслідування, передбачені ч. 1 ст. 38 КПК, причому названі серед них органи Державного бюро розслідувань зможуть здійснювати функцію досудового розслідування після визначення їх статусу і процедури діяльності з прийняттям спеціального закону. Крім того, до дня введення в дію положень частин 1 та 4 ст. 216 КПК (див. п. 1 Перехідних положень) процесуальні рішення прийматимуть слідчі органів прокуратури; б) прокурор (п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36 КПК), який здійснює свої повноваження і приймає процесуальні рішення в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення (з деякими передбаченими законом винятками); в) слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК), який приймає процесуальні рішення під час досудового розслідування, які забезпечують судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні; г) суд (п. 20–23 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 30, 31 КПК), який має виключне право (і обов’язок) здійснювати правосуддя в кримінальному провадженні та приймати для цього відповідні процесуальні рішення.

  1.  Поняття та види шкоди, яка підлягає відшкодуванню у  кримінальному провадженні.

У КПК України в главі 9 закріплено інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов. Так, у статях 127 та 130 визначено два види шкоди, які підлягають відшкодуванню (компенсації), а саме: відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому та відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду. Слід звернути відразу увагу на застосовану законодавцем термінологію «відшкодування» та «компенсація». За етимологічним значенням «відшкодування» – це те, що повертається за зроблену шкоду, витрати, а «компенсація» – це  відшкодування, зрівноваження, винагорода за що-небудь, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду; покриття витрат, утрат. Компенсація від лат. Compesatio – відшкодування).

Перш ніж розглянути види шкоди, які підлягають відшкодуванню, їх забезпечення, порядок відновлення прав потерпілого (а також відповідно підозрюваного, обвинуваченого) порушених внаслідок вчинення кримінального правопорушення    (чи незаконних рішень, дій або бездіяльності правоохоронних органів чи суду), слід з’ясувати  зміст поняття шкоди, яке не має єдиного визначення в законодавстві. Слід, також зазначити, що наступним суттєвим недоліком КПК є відсутність визначення поняття шкоди та її різновидів. Цей недолік поки, що заповнюється в юридичній літературі.

Отже, шкода, як справедливо зазначає Скрипченко Б. В. – це об’єктивна категорія, що заснована на праві і моралі та представляє собою ті зміни, які настали у майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення злочину. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням, і шкода, що є підставою для визнання особи потерпілим, має об’єктивний характер і тому вона відноситься до об’єктивної сторони складу злочину. Її об’єктивний характер проявляється і в тому, що шкода, будучи заподіяна певній особі, існує незалежно від чиєїсь думки, в тому числі і думки цієї особи.

  1.  Поняття, значення, предмет та підстави цивільного позову про відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Моральна шкода як наслідок вчинення кримінального правопорушення чи  незаконного рішення, дії (бездіяльності) правоохоронного чи судового органу має немайновий характер і виражається, відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу (далі – ЦК) України, у фізичних і душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Можливість і підстави компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи, закріплені у вказаній статті, а також 1167, 1168 ЦК. На жаль, ці положення не знайшли свого відображення в нормах КПК. Оперуючи цим поняттям жодна з його статей не закріплює його визначення та порядок застосування механізму відшкодування.

Важливим  питанням залишається необхідність закріплення в кримінальному процесуальному законі поняття моральної шкоди. Саме від цього на практиці нерідко залежить правильність вирішення таких важливих питань, як визнання особи потерпілим, встановлення права на заявлення позову про відшкодування моральної шкоди, а в деяких випадках – повне встановлення обставин предмета доказування, а відповідно і правильна кваліфікація діяння. Неправильне розуміння поняття моральної шкоди в кримінальному процесі може призвести до необґрунтованого звуження чи розширення кола потерпілих від кримінального правопорушення або осіб, котрим така шкода завдана незаконним рішенням, дією або бездіяльністю правоохоронних органів чи суду. У свою чергу, рішення про визнання особи потерпілим (особою, шкода якій завдана незаконним рішенням, дією або бездіяльністю правоохоронних органів чи суду) залежить від того, яким саме кримінальним правопорушенням (відповідно, незаконним рішенням, дією або бездіяльністю) завдана моральна шкода.

Отже, можливість відшкодування поки що регламентовано насамперед чинним цивільним законодавством України. Так, ст. 23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення   здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування останньої.

При цьому ст. 23 ЦК України визначає різновиди моральної шкоди досить широко – вона може полягати: 1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’їчи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

  1.  Відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів та суду.

Завдання кримінального процесу полягають не тільки у призначенні покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, але й в усуненні його наслідків, в тому числі пов'язаних з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ, які постраждали від нього. Одним із ефективних засобів, направлених на усунення заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків у вигляді завданої шкоди, є цивільний позов.

Встановлена законом можливість розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні зумовлює наявність єдиного юридичного факту, –притягнення особи до кримінальної та цивільно-правової відповідальності у випадках, коли вчиненим нею кримінальним правопорушенням завдано майнової чи моральної шкоди.

Цивільний позов порівняно з іншими непозовними формами відшкодування шкоди, як слушно зазначається в юридичній літературі, має певні переваги, оскільки його розгляд і вирішення в кримінальному процесі здійснюється при активній участі зацікавлених сторін, що в свою чергу, сприяє більш глибокому дослідженню всіх обставин справи, які стосуються виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням і правильному вирішенню питання про її відшкодування.

Тому саме цивільному позову законодавець відводить головну роль у відшкодуванні шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, і на відміну від інших форм детально регламентує діяльність, пов'язану з пред'явленням, забезпеченням і вирішенням цивільного позову в кримінальному судочинстві.

Позов про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути пред'явлений також і в порядку цивільного судочинства, проте одночасний розгляд судом кримінального провадження й цивільного позову має низку суттєвих гарантій, спрямованих на посилення захисту прав громадян та законних інтересів юридичних осіб, що зазнали шкоди від кримінального правопорушення, й більш швидке та повне її відшкодування. Зокрема: більш повно і всебічно розглядаються обставини справи, адже згідно зі ст. 91 КПК вид та розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди є однією з обставин, що підлягає доказуванню в кримінальному провадженні; обов'язок доказування зазначених обставин, а також виявлення осіб, які несуть відповідальність за заподіяння шкоди, покладається на органи досудового розслідування та прокурора, які наділені відповідними повноваженнями та в розпорядженні яких є відповідні сили і засоби для здійснення цього; потерпілий від кримінального правопорушення звільняється від необхідності двічі брати участь у судовому розгляді, і, відповідно, підлягати додатковим хвилюванням, викликаними дослідженням обставин скоєного кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння; свідки, перекладачі, експерти та інші особи звільняються від повторного виклику до суду; неявка цивільного відповідача чи його представника до судового засідання не може бути підставою для відкладення розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; більшою мірою забезпечується виховне і попереджувальне значення кримінального судочинства, що сприяє найбільш ефективному впливу як на самого суб’єкта кримінального правопорушення, попереджуючи можливість скоєння ним повторних злочинів, так і на інших осіб, сприяючи їх вихованню в дусі неухильного дотримання законів тощо; заощаджуються час і кошти завдяки усуненню дублювання в роботі судів, яке було б неминучим при окремому розгляді цивільного позову і кримінального провадження з одного і того ж факту вчиненого кримінального правопорушення. Саме в цьому полягає значення цивільного позову у кримінальному судочинстві.


Сторона захисту:

  •  Захисник
  •  Підозрюваний
  •  Обвинувачений
  •  Засуджений
  •  Виправданий
  •  Законний представник підозрюваного, обвинуваченого

Суд (суддя), слідчий cуддя.

Сторона обвинувачення :

  •  Прокурор
  •  Керівник органу досудового розслідування
  •  Слідчий
  •  Оперативні підрозділи

Потерпілий

Представник потерпілого

Учасники процесу поділяються на 5 груп

  •  аявник
  •  Свідок
  •  Поняті
  •  Перекладач
  •  Експерт
  •  Спеціаліст
  •  Секретар судового засідання
  •  Судовий розпорядник

Другие работы

тема компьютера. Папки.


Информационные процессы Системы счисления. Непозиционная и позиционная системы счисления. Перевод из одной системы счисления в другую Кодировани...

Подробнее ...

.Упражнение для развития полетности голоса зн...


Роды и виды речи. Композиция речи. Правила развертывания речи способы ориентации речи на адресата. Невербальные компоненты в речи.

Подробнее ...

предназначенные для работы в своей плоскости...


Охарактеризуйте деревянные несущие конструкции Наиболее простыми несущими деревянными конструкциям в покрытиях зданий являются деревянные балки....

Подробнее ...

Ну разве что самую малость Язык горечи Милый...


? Ну да ? Клэри окунула ломтик чипсов в банку с соусом стоящую на раскладном столике. Какие уж тут танцы Клэри грызла чипсы и задумчиво созерцал...

Подробнее ...