наголос. Наголос виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетични



Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн
Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-12-03

1)Наголос

Крім фонетичних одиниць (фраз, тактів, складів і зву-

ків), у мовленні використовуються фонетичні засоби. На

лінійний ланцюжок звуків нашаровуються інші фонетич-

ні явища — наголос та інтонація, які називають просодич-

ними засобами (від гр. prosodia "наголос").

Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних

одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функ-

ціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний

(тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і

кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — ви-

ділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою

силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він

характерний для української, англійської, чеської, німе-

цької, французької, італійської, іспанської та багатьох

інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неодна-

кова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у фран-

цузькій.

Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним),

тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній

тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-

який склад. Фіксований наголос характерний для польсь-

кої, чеської, французької, естонської та інших мов.

Наголос на першому складі притаманний чеській, сло-

вацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чечен-

ській, монгольській, дравідським мовам, на другому — лез-

гинській, на передостанньому — польській, гірській

марійській, більшості індонезійських мов, на останньому —

французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюрк-

ським мовам. Можна з деяким застереженням вважати

фіксованим наголос у німецькій та англійській мовах, де

наголошеним переважно є перший склад (винятки дуже

незначні, через що вони не можуть бути типологічною озна-

кою); іспанській та італійській мовах, у яких наголоше-

ним, як правило, є передостанній склад.

Вільний (нефіксовании) наголос характерний для

української, російської, білоруської, сербської, хорватсь-

кої, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Так,__ в українському слові мати наголос на першому складі, у

слові порода — на другому, у слові педагог — на третьому,

у слові передавати — на четвертому, а у слові учите-

лювати — на п'ятому.

Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну

(мука мука, замок замок) і форморозрізнювальну

(вікна вікна, виходити виходити) функції. Однак і

в мовах із майже фіксованим наголосом у тих незначних

випадках, де наголос є вільним, дистинктивна функція

наголосу використовується: англ. object "об'єкт", object "за-

перечувати", desert "пустеля", desert "покинути, дезерти-

рувати", ісп. cdnte "я співав би", cante "я співав", нім.

ubersetzen "перекладати", ilbersetzen "переправляти, пере-

возити, пересаджувати".

У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наго-

лос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухо-

мий наголос у будь-яких формах слова падає на один і той

самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж

слова падає на різні склади. Так, в англійській мові наголос

нерухомий, бо якщо падає на якийсь склад у слові, місця у

різних формах того слова уже не змінює.

В українській мові наголос рухомий (учитель — учителі,

стіл стола, рука руки). Це саме стосується польської

мови, хоч вона належить до мов із фіксованим наголосом

(towdrzysz "товариш" — towarzysza "товариша", podrqcznik

"підручник" — podreczmka "підручника").

Деякі слова можуть мати два наголоси — головний і

побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні

слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика.

Яскраво виражений побічний наголос в англійській мові,

причому він є не тільки у складних словах, а у всіх сло-

вах, які мають більше чотирьох складів і в яких головний

наголос падає на другий або третій склад від кінця: nevermore

[,neva'mo:] "ніколи", pre-war [,pri:'wo:] "передвоєн-

ний", celebration [,sell'breij(a)n] "святкування", operation

[,зрз'геі/(з)п] "дія, операція", interference [^ints'fiarans]

"втручання".

Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією (від

лат. reductio "повернення, відновлення"), тобто з ослаб-

ленням і скороченням звучання ненаголошених складів.

Див. у рос. мові: Мария Ивановна [мар'ванъ], водовоз

[въдлвбс].

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виді-

лення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням ос-__новноготону. Він властивий норвезькій, шведській, литов-

ській, латиській, словенській, сербській, хорватській,

японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайсь-

ку, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови,

що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якіс-

ною характеристикою слова, а не засобом виділення скла-

ду, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зу-

мовлений. Він (тон) тут не є музикальним наголосом.

Музикальний наголос буває політонічним: наголоше-

ний склад може мати різні інтонації. Так, в литовській

мові, де є політонічний наголос, слово sudyti "судити"

вимовляється з висхідним тоном на першому складі, а

sudyti "солити" — з низхідним; див. ще: austi "світати" —

austi "мерзнути". Політонія характерна також для сло-

венської мови і деяких діалектів сербської та хорватської

мов. Була вона в давньогрецькій мові та санскриті, а та-

кож, очевидно, в індоєвропейській прамові. Висхідний на-

голос називають акутованим (від лат. acutus "різкий, гост-

рий"), а низхідний — циркумфлексним (від лат.

circumflexus "вигин").

Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що

в давніх словах, де був висхідний наголос, нині наголос

нерухомий (горох, береза), а де був низхідний — рухомий

(ліс, нога, рука, стіл).

Кількісний,або довготний, квантитативний (від лат.

quantitas "кількість"), наголос — виділення складу біль-

шою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих

мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних.

У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова).

Переважає в індонезійській мові за наявності в ній дина-

мічного і музикального наголосів.

У більшості мов один із типів наголосу переважає, але

є й елементи іншого типу. Так, динамічний наголос, як

правило, є й довшим. Наприклад, у російській мові наго-

лошені склади є і сильнішими, і довшими (дехто вважає,

спершу довшими, а вже потім сильнішими). Тому, за остан-

німи даними, наголос у російській мові є кількісно-

динамічним. У німецькій мові динамічний наголос поєд-

нується з тонічним. У норвезькій, шведській, литовській,

латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжу-

ється посиленням голосу.

Наголос, за висловом римського вченого Діамеда, —

апіта vocis, тобто душа слова. Це спосіб фонетичного

оформлення слова. Втративши наголос, слово часто втра-чає свою самостійність. Наприклад, займенник ся "себе",

втративши наголос, перетворився на постфікс (умиватися).

У сучасних мовах трапляються випадки, коли слова,

зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і

примикають до інших слів, об'єднуючись із ними спіль-

ним наголосом. Такі слова називають клітинами. Слова,

які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів,

називають проклітиками, а явище — проклізою (від гр.

proclino "нахиляю вперед"). Наприклад: переді мною, ми-

мо нас, польськ., przy oknie, нім. an die Tafel [andltafal],

англ. in the house [inSahaus]. Ненаголошені слова, що стоять

після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне

ціле, називають енклітиками, а явище — енклізою (від

гр. епсііпо "відхиляю"). Наприклад: рос. во поле, за руку,

6 земь, йз лесу, за спину; польськ. nie daj siq.

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі.

Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього

друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наго-

лос — посилення словесного наголосу в певній синтаксич-

ній позиції.

Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова

чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат

прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до ме-

не (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас).

Ліки приймати до їди, чи після?

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС (ВІД гр. emphatikos "виразний") —

емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні

напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-

до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!

Як бачимо, за позитивних емоцій розтягуються голос-

ні, за негативних — приголосні.

Інтонація

Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'яза-

не з інтонацією.

Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю") рух,

зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-ме-

лодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз,

темпу і тембру мовлення.
МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ (від гр.
melodikos "мелодійний, пісен-

ний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, ін-

тервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вго-

ру, вниз, рівно тощо).

ІНТЕНСИВНІСТЬ (фр. intensif від лат. intensio "напру-

ження") — підвищення і посилення голосу на слові, яке

хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА (ВІД лат. pausa "припинення") — перерва у зву-

чанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на

ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.

Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра

артистка в Києві. У першому реченні акцентується на

тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що во-

на працює артисткою в Києві.

ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") —

швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошува-

них за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення

мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільні-

ше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще

низку інших функцій.

ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване,

веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід

сплутувати з тембром голосу і тембром звука.

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять

єдність.

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й

характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і

низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджу-

вальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.

Якби ви вчились так, як треба...

Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що

речення закінчене.

...То й мудрость би була своя (Т. Шевченко).

У кожній мові інтонація має свої особливості. Порів-

няймо інтонацію англійського речення Does he live in Kyiv?

з його українським відповідником Він живе у Києві? В

англійській мові тон, який виражає запитання, не дося-

гає висоти першого наголошеного складу, а в українській

має місце різке підвищення тону

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє ко-

мунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання,

спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важ-

ливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночас-

но розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конк-

ретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характе-

ризує мовця і ситуацію спілкування.
2) Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на

голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням

голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого

голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з

голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні — це тональ-

ні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Спів-

відношення голосу і шуму в різних групах приголосних

залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляцій-

ними характеристиками. Так, при творенні голосних у мов-

леннєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь по-

вітря проходить вільно. При творенні приголосних види-

хуваному повітрю доводиться долати перешкоди .^Різною є

і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно

більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь ін-

ші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку

ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які

служать для закривання рота.

Голосні та приголосні розрізняються і функціонально.

Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є

вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця озна-

ка не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й

сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу

складотворчу силу.

Голосні звуки
Відмінності між окремими голосними звуками поля-

гають в особливостях типового для кожного з них тембру.

Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно,

через що найпоширенішою класифікацією голосних є ар-

тикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед

або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За

цими ознаками голосні поділяються на голосні передньо-

го, середнього та заднього рядів і низького, середнього та

високого піднесення . Більшість голосних — це голосні переднього і задньо-

го рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад,

в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто на-

віть схильний вважати, що голосні середнього ряду — це

пересунені голосні переднього і заднього рядів: російсь-

кий звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із зад-

нього ряду.

У сучасному мовознавстві набула поширення схема го-

лосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка,

здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце

кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями. За положенням губ під час артикуляції звуків розріз-

няють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані

вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ.

До них належать [о], [у], німецькі [5], [іі] (ofnen "від-

кривати", schon "красивий", tiberall "всюди", пЬеп "трену-

ватися, вправлятися"), французьке [u] (dur [dur] "твердий"),

узбецьке [іі] (тук [тик] "волосок"). Лабіалізовані звуки є

також в уральських і алтайських мовах, причому тут вони,

як і в німецькій, французькій і узбецькій, протиставля-

ються таким самим, але нелабіалізованим звукам і роз-

різняють значення слів (пор. фр. dire [dir] "сказати" —

dur [dur] "твердий", нім. Непе "ясність" — Ндііе "пекло",

узб. тик "крутий" — тУк [тик] "волосок").

За положенням м'якого піднебіння при артикуляції

голосні поділяються на ротові й носові. При творенні

ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід по-

вітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння

опущене і повітря проходить у ніс. Носові голосні є в

польській (bqdq "буду", dziqkujq "дякую", piqc "п'ять",

pieniqdze "гроші", rqczka "ручка", rqbac "рубати"),

французькій (monde [mod] "світ", penser [pase] "думати",

pain [рё] "хліб"), португальській (fim [ії]"кінець", bom

[bo] "добрий") та інших мовах. Особливо багато носових у

мові гінді, де кожному__чистому голосному, відповідає но-

совий: [а] — [а], [а] — [а], [і] — [І], [Г] — [Г] таін.

Були носові у праслов'янській і старослов'янській

мовах. В останній вони позначалися буквами А (ЮС малий)

і ж (юс великий). Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють

відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих

м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих.

Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [є] і за-

критий [є] (ргё [рге]"лука.", pret [ргє] "готовий"), а в німець-

кій — відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] "син", Stock

[Jtok] "палка").

За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі го-

лосні. Були вони в латинській мові (os "кість" — os "рот",

populus "народ" — populus "тополя", malus "поганий" —

malus "яблуня"). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip]

"судно" — sheep [Ji:p] "вівця", rich [ritf] "багатий" — reach

[ri:tj] "досягати", cut [kAt] "різати" — cart [ka:t] "віз") та

німецькій (statt "замість" — Staat "держава", Bett "ліж-

ко" — Beet "клумба") мовах. В естонській мові розрізняють

короткі, довгі і наддовгі голосні (sada "сто" — saada "при-

йшли" — saaada "отримати").

Система голосних називається вокалізмом.

Приголосні звуки

ЗА АКУСТИЧНОЮ ОЗНАКОЮ (співвідношенням голосу й шуму)

приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних

приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них

належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [rj]; нім.

[rj]. У шумних приголосних шум переважає над голосом

або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу

поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає

над голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ],

[дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом.

До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ.

[Є]; нім. [9], [h].

З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні

класифікують за місцем творення і способом творення.

ЗА МІСЦЕМ ТВОРЕННЯ розрізняють губні (лабіальні), язикові,

язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні

(ларингальні) приголосні.

Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-

губні, або білабіальні (лат. Ы від bis — "двічі"), до яких

належать [б], [п], [м], англ. [w] (при творенні цих звуків

нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні, або лабіо-

дентальні (лат. dentalis від dens — "зуб"), як, наприклад,

[ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами).__ Язикові приголосні поділяються на передньоязикові

([Д], М, [≪І≫ М≫ [с]. [ш]. [Р]. И . И . [Ц]. М> [дж], [Дз].

англ. [б], [0]), середньоязикові([j], фр., ісп., італ., узб. [rj]1',

нім. [?]2)) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [rj]3')-

У всіх мовах найбільше передньоязикових.

ЗА ПАСИВНИМ АРТИКУЛЯТОРОМ передньоязикові поділяють на

міжзубні, або інтердентальні (англ. [3], [9], зубні, або денталь-

ні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж ], [ч}).

ЗА АКУСТИКОЮ вони бувають^свистячими [з], [с], [дз] або

шиплячими ([ж], [ш], [ч], [дж ]). Залежно від форми, якої

набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бе-

ре участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоя-

зикових приголосних апікальні, дорсальні та какуміналь-

ні. При творенні апікальних (від лат. apex "верхівка, кі-

нець") кінчик язика (апекс) притискується до зубів, аль-

веол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікаль-

ними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [3], [6], україн-

ський зубний [л].

При вимові дорсальних (лат. dorsalis від dorsum "спина")

спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опуска-

ється вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є

українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні (лат. саситеп

"вершина"), або церебральні (лат. cerebrum "мозок"), при-

голосні утворюються при піднятому вгору краї передньої ча-

стини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р].

Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімк-

ненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є

англ. [А].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порож-

нині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h] (голова, га-

лас, нім. Hand "рука", Held "гроші", Freiheit "свобода").

Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та ін-

ших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові.

Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються ак-

тивною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким

є французький гаркавий звук [г].

ЗА СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ приголосні поділяють на проривні,

Щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.__ Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох

артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з си-

лою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різ-

кому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими,

експлозивними (від фр. explosion "вибух") та миттєвими (їх

не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п],

[д], [т], [ґ], [к].

Щілинні, або фрикативні (від лат. fricare "терти",

fricatus "тертя"), — приголосні, які утворюються при не-

повному зімкненні активного й пасивного органів, внаслі-

док чого утворюється щілина, через яку проходить повіт-

ря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. їх ще

називають спірантами (від лат. spirans "який дує, дме, ви-

дихає"). До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х],

англ. [Э], [9], англ. і нім. [h].

Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним

поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлен-

ня змикаються, але десь залишається щілина для повітря.

Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький уву-

лярний [г]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібран-

ти (від лат. vibrans "дрижачий"), при творенні яких арти-

кулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закри-

ває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]);

2) плавні, або бокові, латеральні (від лат. latus "бік", lateralis

"боковий"), які характеризуються тим, що повітряний стру-

мінь проходить краями порожнини рота (наприклад, при-

голосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні

країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами);

3) носові, або назальні (фр. nasal від лат. nasus "ніс"), які

утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок

чого частина видихуваного повітря проходить через порож-

нину носа (звуки [м], [н]).

Африкати (від лат. affricatus "притертий") — зімкнені

приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрика-

тивною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілин-

них. До них належать [ц], який починає вимовлятися як

проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і

[ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки

[дж] (укр., серб., англ.), [дз] та нім. [Q] (Pferd "кінь",

Apfel "яблуко", Pfeil "стріла").

ЗА ДОДАТКОВОЮ АРТИКУЛЯЦІЄЮ, коли до основного тембру до-

дається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють зву-

ки тверді й м'які та аспірати.

М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються від

твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуля-ційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме то-

му всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н'], [с'], [т']

та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є

тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В

інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твер-

дим. Так, наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і

[ш] м'які. Та й у слов'янських мовах класифікація приго-

лосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у ро-

сійській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і

польській — тільки твердим.

Аспірати, або придихові (від лат. aspirare "дути, ви-

дихати", aspiratus "придиховий"), — приголосні, які ха-

рактеризуються великим струменем видихуваного повіт-

ря при їх творенні', що призводить до появи фази шуму в

кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголос-

ні [р], [t], [k] (Pilz "гриб", Tat "справа, дія, вчинок", Kuh

"корова" вимовляються приблизно так: Philz, That, Khuh).

Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамсь-

кій, корейській і китайській мовах.

У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталі-

зовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризую-

ться зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кін-

цевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вго-

ру, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск.

Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосно-

му різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких (гру-

зинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських

і деяких індіанських мовах.

Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При

їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно

знижується тональність приголосного. Лабіалізовані при-

голосні є в діалектах японської мови.

Вважають, що в індоєвропейській прамові існували губ-

ні [*kw], [*д-], [*hw].

ЗА ТРИВАЛІСТЮ ВИМОВЛЕННЯ (артикуляції) приголосні, як і

голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в укра-

їнських словах знання і життя довгими є приголосні [її'],

[т"'], які звичайно називають подвоєними, але в транск-

рипції записують як довгі звуки [знан'а], [жи^'а]). У ро-

сійській мові довгими є [ж '] і [ш']: вожжи [вбж 'и], изжо-

га [иж 'огъ], щи [ш 'и], щука [ш 'укъ]. В арабській мові до-

вгота приголосних широко використовується для розрізнен-

ня слів. Наприклад: [сама] "бути високим" — [сама] "на-

зивати".
3) Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Взаємодія звуків буває контактна і дискантна. За напрямом вона буває прогресивна і регресивна. Усі комбіна-торні зміни фонем за характером наслідків розпадаються на дві групи: асиміляційні (уподібнювальні) і дисиміляційні (розподіблювальні). До асиміляційних комбінаторних змін належать: асиміляція, сингармонізм (уподібнення голосних у слові), акомодація (пристосування артикуляції суміжних при-голосного та голосного), субституція (підстановка в запозиче-них словах звуків рідної мови замість іншомовних). Ди-симіляційні комбінаторні зміни є такі: дисиміляція, епентеза (вставляння звука для роз’єднання двох подібних), дієреза (викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків), гаплологія (викидання однго з двох однакових складів).
Позиційні зміни залежать від місця звука у слові. Спос-терігають такі позиційні зміни: редукція (послаблення артику-ляції голосного в певній позиції), позиційне чергування (регу-лярна зміна звуків, зумовлена їх оточенням у слові), протеза (приєднання на початку слова додаткового звука).

Другие работы

22 23


За конструктивними і технологічними особливостями влаштування фундаменти бувають: мілкого закладення передають навантаження на основу через свою ...

Подробнее ...

темах управління назвали кібернетикою і цей т...


Інформатика впроваджувалася в медицину на фоні розвитку засобів обчислювальної техніки яка має чітко виражені періоди: 40 50і роки створення перш...

Подробнее ...

КОМПИЛЯЦИЯ ФИНАНСОВОЙ ИНФОРМАЦИИ Введение 1


КОМПИЛЯЦИЯ ФИНАНСОВОЙ ИНФОРМАЦИИ Введение 1. Настоящее федеральное правило стандарт аудиторской деятельности разработанное с учетом международны...

Подробнее ...

качественным неформализованным методам но так...


Подвижность границ ? как пространственных так и социальных ? в структуре города миграция динамика городских процессов в целом составляют содержа...

Подробнее ...