Тема- Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у ХІХ ст



Бесплатно
Узнать стоимость работы
Рассчитаем за 1 минуту, онлайн
Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-04-13

Лекція 11.

Тема: Суспільний розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у ХІХ ст..

Мета: ознайомити студентів з діяльністю І української політичної нелегальної організації – Кирило-Мефодіївське братство, показати діяльність Т. Шевченка, як суспільно-політичного діяча та його участь у братстві;

Показати роль реформи Марії – Терезії  та Йосифа ІІ, їх роль у розвитку економічного і суспільного життя Галичини та Буковини

Формувати вміння аналізувати історичні документи, робити повідомлення на історичні теми;

Виховувати у студентів інтерес до історичної долі українських земель,повагу до людей, що були носіями національної ідеї в суспільно-політичному русі.

План:

  1.   Кирило-Мефодіївське братство і його вплив на розвиток українського національного руху.
  2.  Реформи Марії-Терезії і Йосифа II.
  3.  «Руська трійця».
  4.  « Хлопоманство ».
  5.  «Братство Тарасівців».
  6.  

Кирило-Мефодіївське братство (товариство) виникло наприкінці 1845 - початку 1846 рр. у Києві і ставило собі за мету об'єднання слов'янських земель навколо України на принципах демократичної федерації. 

Засновниками братства були

  1.  професор Київського університету історик М. І. Костомаров,
  2.  учитель В. М. Бєлозерський 
  3.   чиновник М. І. Гулак.

Загальне число членів досягло декількох десятків чол. (Т. Г. Шевченко, письменник П. О. Куліш, учитель Д. П. Пильчиков, студенти І. Я. Посяда, Г. В. Андрузький, поміщик М. І. Савич, колишній студент О. О. Навроцький та ін.).

Організаційні і програмні положення братства були викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті товариства св. Кирила і Мефодія» і т.зв. «Законі божому».

Братство ставило завданням 

  1.  національне визволення України,
  2.  ліквідацію кріпосного права,
  3.  станових привілеїв,
  4.  проголошення свободи совісті тощо.

До складу майбутньої слов'янської федерації, на думку керівників товариства, повинні були ввійти Україна і Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія.

Вища законодавча влада в майбутній державі повинна була належати двопалатному сеймові, виконавча - президентові.

При цьому погляди окремих членів товариства не були однорідні. М. Костомаров і його прихильники припускали домогтися здійснення своїх політичних ідеалів мирним реформістським шляхом, згідно з «євангельськими правилами любові, лагідності і терпіння».

Т. Шевченко стояв на революційно-демократичних позиціях, закликаючи до насильницького скинення існуючого ладу.

Близькими до нього були погляди М. Гулака й О. Навроцького. Найбільш помірковану позицію займав П. Куліш, який обмежувався ідеями відродження української культури і національних традицій.

Товариство знаходилося в стадії організаційного оформлення і проіснувало 13-14 місяців.

У березні 1847 р. члени товариства за доносом студента А. М. Петрова були заарештовані, а в травні присуджені до різних мір покарання:

  1.  Шевченко відданий у солдати,
  2.  Гулак ув'язнений у Шліссельбурзьку фортецю,
  3.  інші вислані з Києва.

Уряд, побоюючись поширення демократичних ідей, приховав республіканський характер організації, додавши їй вигляду товариства, що ставило своїм завданням об'єднання всіх слов'ян під верховенством Російської імперії.

Історичне значення братства полягало в тому, що воно вперше порушило питання про національне визволення України і відтворення її державності на прогресивних республікансько-федеративних засадах, що дало поштовх усім наступним національним політичним рухам в Україні.

Робота з документами.

Реформи Марії-Терезії і Йосифа II

Після поділу Польщі і включення частини польських земель (разом із Галичиною і Буковиною) до складу Австрійської імперії правителі останньої провели ряд реформ, спрямованих на централізацію державного управління і заміну феодально-станових відносин буржуазними.

Так, імператриця Марія-Терезія, яка правила в 1740-1780 рр., 

  1.  замінила дворянське самоврядування (особливо розвинуте на землях колишньої Речі Посполитої) бюрократично-чиновницьким управлінням, що підпорядковувалося безпосередньо імператорському двору,
  2.   обмежене право поміщицького вотчинного суду над селянами,
  3.  панщина була обмежена до З днів на тиждень,
  4.  створена постійна армія на основі обов'язкової військової повинності, централізованого рекрутського набору і стягування постійного військового податку, що різко обмежило роль дворянського ополчення.

Реформи Марії-Терезії продовжив її спадкоємець Йосиф II, який правив у 1780-1790 рр. Він прагнув на всій території імперії створити уніфіковану абсолютистську адміністративно-бюрократичну систему управління, ліквідувавши залишки автономії в її окремих землях.

При цьому австрійський уряд намагався протиставити польсько-шляхетському опору свою політику на галицьких і буковинських землях, українське селянство, що їх населяло, надаючи йому певні свободи.

Однак, селянські реформи Йосифа II, декларовані в його указах і патентах 1781, 1782, 1785 р. про

  1.  скасування кріпосної залежності,
  2.  заміну панщини й інших натуральних повинностей єдиним поземельним податком наштовхнулися на завзятий опір поміщиків і не були реалізовані.

У той же час була ліквідована особиста залежність селян від поміщиків, вони отримали право без згоди своїх панів 

  1.  одружуватися,
  2.  переселятися,
  3.  передавати майно в спадок і т.д.

 Сільським громадам за імператорським указом 1784 р. було надане право самоврядування, у 1786 р. було підтверджене обмеження панщини 3 днями на тиждень.

У релігійній сфері результатом реформ було підпорядкування церкви державі, при чому основні християнські конфесії імперії (католицька, греко-католицька і протестантська) були зрівняні в правах, а священики отримали статус державних службовців.

Фактично автономний орден єзуїтів, який мав значний вплив на політичне життя в імперії, був ліквідований імператорським указом у 1773 р..

Проголошена загальна середня освіта, створено широку мережу навчальних закладів, які утримувались за рахунок держави.

У початковій школі навчання велося рідною мовою.

Після смерті Йосифа II через опір аристократії і поміщиків реформи припинено.

«Руська трійця»

Найбільш широко національні ідеї знайшли відображення в діяльності об'єднання «Руська трійця» (у 30-40-х рр.), засновниками якого були студенти Львівського університету

  1.  Маркіян Шашкевич,
  2.   Іван Вагилевич
  3.  Яків Головацький.

У 1832 р. вони згуртували навколо себе однодумців, метою яких було відродження престижу рідної культури.

Вони працювали над очищенням мови від надуманої «вишуканості» і перетворенням її  на зрозумілу мову, а також над пробудженням національної свідомості народу.

«Руська трійця» розгорнула велику фольклористично-збиральну роботу.

У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою.

Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови.

У трьох церквах «трійчани» читали релігійно-моральні проповіді українською мовою.

Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби народу, робили упор на тому, що Богдан Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Львівську і Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України.

Під впливом загальнослов'янського руху «Руська трійця» внесла в програмні документи ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації.

На основі своїх фольклорних записів і публіцистичних творів члени «Руської трійці», минаючи львівську цензуру, у 1827 р. видали в Будапешті альманах «Русалка Дністровая». 

У ньому були поміщені народні пісні, думи, легенди, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут і культуру українського народу.

Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель.

Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній і клерикальній реакції, протестом проти денаціоналізації і роз'єднання українських земель.

Влада вороже зустріла альманах, конфіскувала і знищила майже весь тираж (за винятком 250 екземплярів), а його авторів притягла до судової відповідальності і тривалий час переслідувала.

Шашкевич помер у 1843 р., Вагилевич піддавався новим переслідуванням після революції 1848 р. і відійшов від активної суспільної діяльності.

Головацький фактично до смерті (1899 р.) залишився відданим обраній у молодості справі.

Заслугою об'єднання стало також те, що воно змогло виробити соціально-економічну і політичну програму національно-визвольного руху і прагнуло перенести її на всю Україну.

«Руська трійця» зробила багато для розвитку культури, вивчення своєї історії, підготовки українських кадрів.

« Хлопоманство »

«Хлопоманство» виникло в середовищі молодої полонізованої української шляхти Правобережжя.

Ідеологом і натхненником хлопоманів став студент випускного курсу Київського університету Володимир Антонович.

Погляди В. Антоновича поділяли й активно підтримували Тадей Рильський, Борис Познанський, Кость Михальчук, Павло Житецький та ін.

Щоб продемонструвати свою єдність із народом, вони розмовляли винятково українською мовою, носили національний одяг, дотримували народних звичаїв і обрядів.

Під час студентських канікул вони подорожували по селах, збирали народні пісні, казки, прислів'я, звичаї й обряди.

Одночасно студенти розповідали селянам про славне минуле України, про її тяжке становище і можливий вихід із нього. Така діяльність тривала протягом всього 1860 р.

Поява в селі сторонніх людей і незвичайні розмови насторожували сільську владу. Сільські старости затримували хлопоманів, передавали поліції для дізнання.

Під таким адміністративно-політичним тиском хлопомани змушені були припинити свої ходіння по селах і приєднатися до тих громадівців, що діяли в містах.

«Братство Тарасівців»

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. під впливом ідей «неполітичної культури» серед молодого покоління інтелігенції посилилося прагнення вивести українство на широкий шлях національного розвитку і надати йому політичного звучання. Першою такою організацією в 90-х рр. стало «Братство тарасівців», організоване в 1891 р. студентами з Харкова Іваном Липою, Миколою Байздренком, Михайлом Базькевичем і студентом Київського університету Віталієм Боровиком. Найбільший успіх мали «тарасівці» у Харкові, де з їхньої ініціативи більше 20 чол. об'єдналися в «Молоду громаду». Товариство устано-

вило зв'язки з аналогічними гуртками в Полтаві, Чернігові, Києві, Олександрії, Херсоні й Одесі. У своєму програмному документі «Кредо молодих українців» «тарасівці» заявили про незгоду з українофілами через їхні зв'язки з російською культурою і про прагнення стати космофілами (люблячими увесь світ). Розвивалася ідея нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їхнього перебування в складі Австро-Угорської чи Російської імперій. Одне з важливих місць вони відводили вирішенню економічних питань, справедливо вважаючи, що тільки матеріально забезпечений народ здатний вирішувати національно-просвітницькі завдання. У травні 1893 р. братство припинило своє існування в результаті арештів.

Діяльність «Братства тарасівців» активізувала студентський громадівський рух. З ініціативи Дмитра Антоновича в Києві в серпні 1898 р. відбувся загальноукраїнський нелегальний з'їзд студентських громад. Він об'єднав усі громади в одну Загальну українську партійну організацію і створив виконавчий комітет, який повинен був координувати діяльність громадівських організацій. Всеукраїнську студентську спілку Іван Франко назвав «Молодою Україною», вважаючи, що їй належить майбутнє України.

Народовці і москвофіли

У Західній Україні після поразки революції 1848 р. утворилося дві течії – 

  1.  народовство
  2.  москвофільство (народовці і москвофіли).

Народовство - це ліберальний політичний рух, представники якого виступали за об'єднання українських земель, розвиток української літератури, єдиної літературної мови. 

Народовці організували в 1861 р. товариство «Руська бесіда» у Львові, а в 1864 р. - український театр і товариство ім. Т. Г. Шевченка. Центральним представницьким органом народовців була обрана в 1885 р. Народна рада, що вважала себе спадкоємицею Головної руської ради. У діяльності народовців важливу роль грало культосвітнє товариство «Просвіта», засноване в 1868 році у Львові.

У 1899 р. народовці організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль у майбутньому уряді ЗУНР. Лідерами народовців були Володимир Шашкевич, Кренофонт Климкович, Федір Заревич.

Згодом у народовському русі відбулося розмежування. Частина його зайняла угодовські позиції, інша — радикальні. У 1890 р. кілька лідерів галицьких народовців уклали з намісником у Галичині угоду. Відповідно до цієї угоди народовці зобов'язалися підтримувати політику австрійського

уряду за надання їм декількох депутатських місць у парламенті, відкриття трьох українських гімназій, збільшення чисельності українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки. Після цього була проголошена т.зв. «нова ера» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою.

Інша частина народовців у 1899 р. об'єдналася з частиною радикалів в Українську національно-демократичну партію, що поряд з іншими висувала і радикальні національні завдання: зміцнення почуття національної єдності з «російськими українцями», пробудження серед українців Закарпаття того ж національного духу, що й у Галичині і Буковині. Керівний орган партії Народний комітет виступив із закликом до українців боротися за незалежну Україну.

Москвофіли - найбільш праве, консервативне крило в українському національному русі, що об'єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви. Лідерами москвофілів були Богдан Дідицький, Іван Наумович, Михайло Єнчковський та ін. Москвофіли орієнтувалися на Росію. Вони не визнавали існування українського народу і його мови, пропагували ідею «єдиної, неподільної руської народності» від Карпат до Камчатки. Вони користувалися підтримкою, у тому числі матеріальною, правлячих кіл Росії.

Москвофіли створили потужну видавничу базу. Крім того, вони мали власні установи, товариства і науково-літературні збірники, через які пропагували свої ідеї. У відповідності зі своїми поглядами на місце українського населення в слов'янському світі вони почали спробу створити і нав'язати українцям «язичіє» - суміш російської, української, польської і церковнослов'янської мов, яку представляли як «руську» або «пан-руську» мову.

Другие работы

ТЕМА 2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОЗ...


ДІДОРЕНКА Плани семінарських занять з навчальної дисципліни АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА Розробник Матвєєв С. доцент кафедри теорії...

Подробнее ...

а. Гаспадары рабілі магічныя дзеянні якія спр...


Адно з асноўных святаў зімняга календара Каляды. У католікаў гэтае свята адзначалася 2425 снежня а ў праваслаўных 67 студзеня. Галоўная страва б...

Подробнее ...

Нормативные правовые акты Конституция РФ Конс...


частьи ВВЕДЕНИЕ Семейное право принято рассматривать с трех точек зрения: вопервых как независимую отрасль законодательства вовторых как самосто...

Подробнее ...

.Соціальна мобільність- поняття види канали.


Соціальна мобільність: поняття види канали. Соціальна мобільність перехід індивіда соціального об'єкта або цінності створеної або модифікованої з...

Подробнее ...