Реферат Локальні корпоративні акти в системі цивільного права



Работа добавлена на сайт TXTRef.ru: 2019-09-03

Реферат

Локальні корпоративні акти в системі цивільного права

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                              3

1. Локальні корпоративні акти в системі цивільного права: поняття та їх особливості                                                                                                    4

2. Види локальних корпоративних актів та їх загальна характеристика 11

ВИСНОВКИ                                                                                                   15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                           17


ВСТУП

На сьогоднішній день питання значення і місця локальних актів в системі приватно-правових відносин набуває не аби якого значення. Перехід до ринкових відносин і, як наслідок, свобода здійснення підприємницької діяльності, поява значної кількості суб’єктів підприємництва зумовлюють потребу в регламентації відповідних відносин, що виникають, не лише на законодавчому, але й локальному рівні. Наділення суб’єктів підприємницької діяльності можливістю самостійно приймати внутрішньокорпоративні акти має сприяти найбільш повному та адекватному регулюванню даних відносин. Адже вирішення деяких питань є можливим виключно на локальному рівні. Саме тому, держава має визначати основні напрямки та питання, у яких є можливим локальне нормотворення. Додаткова актуальність даного питання пов’язана з тенденцією включення до предмета цивільного права корпоративних відносин, що означає поширення дії цивільного законодавства також і на внутрішні відносини корпорацій.

Таким чином, предметом даної роботи є дослідження правової природи локальних корпоративних актів, зокрема встановлення та аналіз існуючих наукових підходів до даного питання, а також формулювання власного підходу до розуміння локальної нормотворчості.


1. Локальні корпоративні акти в системі цивільного права: поняття та їх особливості

На сьогоднішній день в юридичній літературі відсутній єдиний підхід щодо правової природи локальних правових актів та їх місця в системі цивільного права.

Дослідженням даного питання займалося багато як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, як О.М. Вінник, В.В. Долинська, О.А. Красавчиков, В.В. Луць, Р.А. Майданик, , К.Г. Сирота., І.В. Спасибо-Фатєєва, І.Т. Тарасов, Г.Ф. Шершеневич , І.С. Шиткіна, В.С. Щербина та ін.

Найбільш ґрунтовним вітчизняним науковим надбанням у відповідному напрямку є дисертаційне дослідження О.Ю. Тичкової «Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні».

Як зазначає І.С. Шиткіна, в сучасній юридичній науці відсутні системні дослідження локальної нормотворчості суб'єктів підприємницької діяльності, а точки зору вітчизняних правознавців часто розходяться в питаннях визначення сутності, місця і ролі локальних нормативних актів, їх ієрархії в структурі правового регулювання [15, с. 100]. 

Одні науковці, зокрема, противники включення корпоративних відносин до предмета цивільного права стверджують, що внутрішньокорпоративні відносини за своєю юридичною природою не можуть бути предметом цивільного права і, відповідно, не можуть бути його джерелом. Прихильники зазначеного підходу вказують на необов'язковій характер локальних корпоративних норм. Так, у разі їх порушення застосування державного примусу є неможливим, що пов’язано з відсутністю правових норм, які передбачали б певний порядок впливу на правопорушника та відповідним чином забезпечували б захист прав інших осіб.

Однак, погодитися з таким підходом повністю не можна. Як зазначає Р.А. Майданик, «предмет цивільного права можуть становити внутрішньокорпоративні відносини, які викликають цивільно-правові наслідки, забезпечені правовою охороною». Під локальними правовими актами науковець розуміє юридичні дії, вчинені уповноваженими органами юридичних осіб відповідно до законодавства, регламентують відносини, що виникають і діють у межах даної юридичної особи, закріплюють індивідуально-правовий статус та обов'язкові для виконання працівниками й учасниками цієї організації [8].

Схожої думки притримується Є.А. Суханов, зазначаючи, що не можуть вважатися джерелами права індивідуальні акти, чи акти локального характеру, що не походять від органів державної влади і не містять загальнообов'язкових для всіх суб'єктів права приписів (правових норм). У сфері цивільного права часто використовуються статути різних юридичних осіб, їх внутрішні регламенти та інші корпоративні документи, договори тощо. Але, як стверджує вчений, вони обов'язкові лише для тих, хто їх прийняв (не випадково говорять, що «договір - закон для двох») або входить до складу відповідної юридичної особи, бо засновані виключно на добровільному підпорядкуванні їх дії. Головна і очевидна їх відмінність від нормативних актів полягає в тому, що такі локальні акти, як і цивільно-правові договори, не є актами публічної (законодавчої) влади і не санкціоновані в цій якості органами держави, що мають компетенцію з видання нормативних актів, а прийняті самими учасниками цивільних правовідносин. Такі акти в механізмі цивільно-правового регулювання відіграють роль юридичних фактів, а не правових норм. Тому вони, не будучи загальнообов'язковими правилами поведінки, все ж таки мають значення для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин, що виникли між їх учасниками, в тому числі при вирішенні спорів [12].

Такий підхід не позбавлений логіки, проте з ним можна не погодитися. Беззаперечно, локальні акти – це акти, які приймаються без втручання органів державної влади, вони не підкріплені «додатковою» силою державного примусу, але, разом із тим, ними встановлюються норми і правила поведінки, які є обов’язковими для певних суб’єктів, які погодилися на це. Така автономність та самостійність притаманна саме цивільному праву, що й дає підстави стверджувати, що відповідні акти є його джерелами.

На думку А.О. Кириллових, локальне правове регулювання розглядається як цілеспрямована діяльність з правового регулювання суспільних відносин, які складаються в рамках конкретної організації, здійснювана на основі закону і на додаток до нього самоврядними організаціями та служить формою їх самоорганізації та саморегулювання.

Автор також зазначає, що раніше в літературі визначалося, що локальні акти деталізують загальні положення законодавства, акти відомчих і місцевих органів стосовно умов даної корпорації. В даний час корпоративні акти вже становлять самостійний вид правових актів. При цьому їх не можна однозначно віднести до якого-небудь виду правових актів: з одного боку, вони ґрунтуються на правових нормах і строго слідують їм, з іншого - є актами конкретизації права, а іноді виступають як акти неофіційного тлумачення. Корпоративні акти володіють змішаної юридичною природою, вони містять одночасно нормативні, індивідуальні та ненормативні приписи. Природа локального нормотворення в корпораціях має свої особливості. В окремих випадках локальні норми діють незалежно від визнання їх державою, відповідаючи при цьому загальним приписами існуючого правопорядку, проте в іншій ситуації можуть отримати публічну «легалізацію» [5].

Визначаючи корпоративні норми як правила поведінки учасників штучно створюваних соціальних груп С.А. Алєйнік вважає, що вони мають подвійне значення: з одного боку, доповнюють норми права, а з іншого - декларують правовий статус корпоративного об'єднання та іншу юридично значиму інформацію [1, с. 16]. 

І.С. Шиткіна визначає локальні акти як нормативні акти, що володіють правотворчим характером, що видаються органом управління товариства, перетворюватись в документальну письмову форму. Вони не повинні суперечити законодавству, іншим правовим актам централізованого регулювання, а також локальним актам, що мають вищу юридичну силу [16].

М.А. Пожидаєва надає схоже визначення: «Локальними актами є акти, які приймаються уповноваженими органами підприємств, установ, організацій відповідно до законодавства, регламентують відносини, що виникають у межах цієї юридичної особи [10].

Кардинального погляду притримується Н.В. Козлова, яка вважає, що жодні акти, що приймаються органами юридичних осіб приватного права, не можна визнати ні нормативними, ні навіть індивідуальними актами. На її думку, внутрішні, або корпоративні, документи, затверджувані одноосібним виконавчим органом щодо суб'єктів корпоративних відносин, є односторонньою цивільно-правовою угодою, а прийняті колегіальними органами організації документи слід вважати багатосторонньою цивільно-правовою корпоративною угодою [6].

З таким підходом беззастережно погодитися не можна. Адже, локальні корпоративні акти і цивільно-правові угоди мають зовсім різну правову природу. Як влучно відмічає Д.В. Ломакін, визнаючи у такого рішення наявність властивостей угоди, необхідно як мінімум повністю змінити уявлення, що склалося в даний час в науковій літературі і нормативних правових актах, про цивільно-правові угоди. Виходить, що акціонер, який голосував проти прийняття того чи іншого рішення загальних зборів, тобто який висловив свою волю не брати участі в укладанні багатосторонньої угоди, все одно є її учасником [7, с. 19].

Проти такої позиції категорично заперечує також А.В. Габов, який вважає, що «існування в якості локального нормативного акта абсолютно не властиво угодам ... управлінське рішення слід виділити як окрему підставу (юридичний акт) виникнення цивільних прав та обов'язків» [3, с. 158].

Дійсно, акти, прийняті органами юридичних осіб, навряд чи, можна назвати угодами. Такі акти приймаються з метою координації спільної діяльності, спрямовані на врегулювання  відносин, що виникають всередині такого утворення, або ж відносин між ним та іншими суб’єктами. Такі акти не слід плутати з корпоративними угодами, які дійсно є договором між учасниками юридичних осіб або між учасниками і самою юридичною особою.

В свій дисертаційній роботі О.Ю. Тичкова визначає необхідність у локальних корпоративних нормах та доцільність їх прийняття, що полягає у наступному:

  •  для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації;
  •  для запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей;
  •  для заповнення прогалин у законодавстві;
  •  внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій – для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання [13].

Локальні корпоративні акти відіграють особливу роль в регулюванні корпоративних відносин. Якщо при регламентації питань, що стосуються суті корпоративних відносин, пріоритет повинен бути відданий нормам цивільного законодавства, то конкретні питання внутрішньокорпоративної діяльності повинні регулюватися переважно локальними актами [5]. По суті, локальне регулювання виступає локальною нормативною базою корпорацій. 

Таким чином, будь-яка юридична особа з метою ефективної організації роботи та вирішення статутних завдань має право приймати нормативні акти, що регулюють відносини всередині відповідних юридичних осіб. Дані акти застосовуються в сферах, що відносяться до створення і припинення діяльності юридичних осіб, управління ними, відповідальності керівників та інших осіб [4].

Як вдало підкреслює В.С. Якушев, локальне регулювання з метою забезпечення ефективності внутрішньогосподарського механізму виконує свої самостійні функції, які є наслідками наданої державою підприємству можливості самому організовувати процес господарського використання закріпленого за ним майна [17, с. 425].

К.Г. Сирота в своїй дисертаційній роботі в якості акта локального регулювання корпоративних відносин пропонує розуміти акт піднормативного регулювання корпоративних відносин, який містить загальнообов'язкові правила локального характеру (регулятивна сила яких діє тільки в рамках організації), що походять від суб'єкта регульованих відносин, спрямовані на регламентацію корпоративних відносин у юридичній особі в нормативно допустимих межах, що діють стосовно персонально невизначеного кола осіб і підлягають неодноразовому застосуванню [11].

Локальна нормотворчість – це сфера самоуправління (саморегулювання) комерційної організації. Таким чином, відбувається розширення сфери локального регулювання і відповідно звуження сфери централізованого регулювання підприємницької діяльності, в закріпленні в нормативних актах мінімальних (необхідних і достатніх) вимог до підприємництва [9].

Однак, не слід забувати, що приймаючи локальні акти органи управління, з однієї сторони, є вільними у визначенні змісту даних актів, але, з іншої сторони, мають враховувати імперативні приписи закону, які діють незалежно від включення їх до тексту акту. Тобто, локальні акти ніяким чином не повинен суперечити нормам чинного законодавства.

Досить цікавою є думка деяких науковців про те, що основне нерозуміння природи внутрішніх актів полягає в тому, що поняття нормативний ототожнюється з поняттям правовий. Тобто якщо нормативний акт, то він правовий. Але, як вони вважають, нормативність властива не тільки праву, а й релігії, моралі, звичаїв і т.д. У тому числі серед соціальних норм виділяються і норми організацій (внутрішньоорганізаційні норми). Внутрішньоорганізаційні (внутрішньофірмові, внутрішні) акти - це нормативні (за винятком індивідуальних актів) акти, але не правові. Вони регулюють діяльність всередині організації, є обов'язковими для всіх учасників юридичної особи, чи корпорації, чи установа.

У зв’язку з цим, слід зазначити, що локальні корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші містяться правові приписи, що мають нормативний характер, а другі є нормами застосування права і, відповідно, є ненормативними.

Отже, можна зробити висновок, що локальні правові акти приймаються для уточнення та конкретизації норм чинного законодавства, для забезпечення їх реалізації шляхом встановлення відповідних механізмів, для встановлення інших, ніж передбачених законом, способів регулювання локальних відносин або ж для обрання одного із альтернативних способів, а також для врегулювання даних відносин з метою заповнення існуючих прогалин у законодавстві. Разом із тим, локальна нормотворчість здійснюється внаслідок спеціальних приписів закону про передання відповідних питань до компетенції відповідних організацій. 

Виходячи із вищезазначеного, локальні правові акти слід визнавати нормативно-правовими актами, що тягне за собою відповідні юридичні наслідки. Зокрема, їх обов’язковість та їх забезпеченість нормами державного примусу у разі їх порушення чи недотримання. Таким чином, локальні акти є нормативно-правовими актами, що в свою чергу, дає можливість визнати їх джерелом цивільного права.


2. Види локальних корпоративних актів та їх загальна характеристика

Слід зазначити, що локальні корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші як локальні корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права. Як і в інших джерелах корпоративного права (законах та підзаконних нормативно-правових актах), у корпоративних актах містяться певні правові моделі та приписи, що мають нормативний характер. Другі не мають відношення до права. Вони є більшою частиною технічними або виробничими. Це стосується, наприклад, порядку доступу до експлуатації певного обладнання, певних приміщень, користування базами даних тощо. Цим вони відрізняються від схожих нормативних корпоративних актів, наприклад, про надання інформації акціонерам.

Окрім того, серед локальних актів мають місце індивідуальні акти, які є результатом застосування локальних корпоративних актів. Таким чином, локальні корпоративні акти можна поділити на дві основні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Перші містять корпоративні норми, дія яких поширюється на певне коло осіб і які регламентують ті чи інші аспекти корпоративних відносин. Як правило, це пов’язано з деталізацією норм закону, обранням іншого варіанту поведінкової моделі, ніж це передбачено законом, тощо. Якщо йдеться про такий акт, як установчий документ, то він є загальним регулятором усіх корпоративних відносин у певній корпорації. Індивідуальні акти не регулюють відносини в корпорації, а через застосування норм закону та корпоративних нормативно-правових актів виступають підставою виникнення конкретних прав і обов’язків в учасників корпоративних відносин [13].

Індивідуальні корпоративні акти (акти індивідуального регулювання) як що не містять норм корпоративного права не відносяться до його джерел. Вони спрямовані на реалізацію норм корпоративного права (в тому числі локальних корпоративних норм) [2, с. 32].

Тобто різниця між ними полягає в тому, що локальні нормативно-правові акти містять норми корпоративного права,  на відміну від індивідуальних актів, які є актами застосування норм закону або нормативно-правового акту.

Окрім того, локальні корпоративні акти можна поділити на акти, які є об’єктивно необхідними і без яких корпорація не зможе здійснювати свою діяльність (напр., статут); на ті акти, які приймаються для підсилення її рангу як саморегульованої і такої, що може виконувати функції, делеговані їй державою (напр., правила страхування), а також на ті, які приймаються задля чого певні особи об’єдналися в корпорацію (напр., рішення про виплату дивідендів).

Нормативно-правові локальні корпоративні акти також можна поділити на: правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі.

До правоутворюючих актів відносяться установчі документи юридичної особи, положення про її філії, представництва та органи. Правореалізуючими є акти, якими регулюється те чи інше коло питань, наприклад, про виплату дивідендів, порядок укладення правочинів, викупу акцій, проведення виплат учасникам, інформацію тощо. До праворегламентуючих можна віднести акти, в яких міститься регламентація відносин в окремих корпораціях. Основна відмінність цих актів від правореалізуючих полягає у тому, що вони встановлюють власну особливу  регламентацію, яка відсутня в законі чи підзаконних нормативно-правових актах, однак допускається ними. До таких актів належать окремі положення саморегульованих організацій, правила лістингу, біржові правила (напр., Правила фондової чи товарної біржі).

Також локальні корпоративні акти залежно від органу, який їх прийняв, поділяються на ті, що прийняті:

-  вищим органом;

-  наглядовою радою;

-  виконавчим органом корпорації [13].

Слід зазначити, що основними локальними актами корпорації є установчі документи. Установчими документами юридичних осіб корпоративного типу відповідно до чинного законодавства є засновницький договір або статут. Особливістю даних актів є те, що вони наділені вищою силою порівняно з іншими внутрішньокорпоративними актами. Всі інші локальні корпоративні акти не повинні суперечити їм.

Як зазначає Р.А. Майданика, в юридичній літературі, зокрема Н.І. Хімчук, обґрунтовується позиція, відповідно до якої статут юридичної особи слід розглядати як допоміжне джерело цивільного права, що має відповідати та не суперечити актам законодавства України. Статут є основою діяльності підприємств, що визначає їх цивільну дієздатність. Окрім того, статут конкретизує норми Конституції та законів України, та інших нормативно-правових актів з приводу регулювання діяльність підприємства [8].

Неоднозначними є підходи науковців з приводу визнання рішення про створення корпорації (засновницький договір для акціонерних товариств) локальним нормативним-правовим актом. Так, наприклад І.С. Шиткіна, однозначно стверджує, що договір про створення акціонерного товариства містить локальні норми, які не припиняють своєї дії після державної реєстрації товариства [15, с. 104] і, відповідно, визнається нормативно-правовим актом. Разом із тим, існує думка про те, що договір між засновниками, хоча і містить норми, однак ці норми не є локальними, а індивідуальними регуляторами для осіб, що формують статутний капітал товариства та вчиняють інші дії з метою створення товариства. А нормативно-правовим документом визнається вже статут чи засновницький договір новоствореної корпорації [9].

Г.С. Шапкіна підтримує дану позицію і запевняє, що до моменту державної реєстрації статут товариства являє собою ніщо інше ніж документ, що виражає погоджену волю засновників, а не акт будь-якого органу, і лише після реєстрації набуває характеру установчого документа корпоративної організації. [14, с. 36].

На мою думку, рішення про створення товариства все ж таки не слід визнавати локальним нормативно-правовим актом. Положення, закріплені таким рішенням, можуть набути нормативно-правового характеру у разі створення корпорації та затвердження статуту чи засновницького договору. Останні ж є основними локальними корпоративним актами, на основі яких приймаються всі інші акти, які мають їм відповідати.


ВИСНОВКИ

На основі проведеного аналізу локально правових актів в системі цивільного права можна зробити наступні висновки:

  1.  Локальними корпоративними актами є акти, які приймаються уповноваженими органами підприємств, установ чи організацій відповідно до чинного законодавства, з метою регламентації відносини, що виникають у зв’язку із діяльністю відповідної юридичної особи. Такі відносини можуть бути внутрішні, що виникають в середині такої юридичної особи, так і зовнішні - із іншими суб’єктами права, з якими дана юридична особа вступає у правовідносини.
  2.  Локальні корпоративні акти поділяються на: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Також їх можна поділити на правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі. Окрім того, локальні корпоративні акти можна поділити на акти, які є об’єктивно необхідними і без яких корпорація не зможе здійснювати свою діяльність; акти, які приймаються для підсилення її статусу як саморегульованої і такої, що може виконувати функції, делеговані їй державою; а також акти, які приймаються задля чого певні особи об’єдналися в корпорацію. Залежно від органу, який їх прийняв, вони поділяються на ті, що прийняті: вищим органом, наглядовою радою або виконавчим органом корпорації.
  3.  Основними внутрішньокорпоративними актами є установчі документи: статут або засновницький договір. Рішення про створення корпорації не є локальними нормативно-правовими актами, таким статусом наділені акти, прийняті або затверджені органами корпорації.
  4.  Локальні корпоративні акти приймаються для уточнення та конкретизації норм чинного законодавства, встановлення механізмів їх реалізації, запровадження інших способів регулювання корпоративних відносин порівняно з тими, що передбачені у законі, та у відповідності до того, наскільки це припускається ним, або ж для обрання одного із встановлених альтернативних способів, а також для заповнення існуючих прогалин у законодавстві, внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції даних організацій. 
  5.  Локальні корпоративні акти є актами нормативно-правового характеру, у зв’язку з чим, є обов’язковими для виконання відповідним колом суб’єктів, а також у разі їх порушення забезпечуються нормами державного примусу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Алейник С.А. Корпоративные нормы: определения понятия / С.А. Алейник  // Вестник Российской правовой академии. – 2003. – № 3. – С. 16 – 20.
  2.  Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / C.C. Алексеев. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. – 1998. –  810 с.   
  3.  Габов А.В. Сделки с заинтересованностью. Практика акционерных обществ / А.В. Габов. – М.: Издательский центр «Акционер». – 2004. – 392 с. 
  4.  Долинская В.В. Акционерное право: Основные положения и тенденции. Монография [Електронний ресурс] / В.В. Долинская. – М.: Волтерс Клувер. 2006. 736 с. Режим доступу до ресурсу :   http://www.zahvat.ru/media/bookshelffile/original/33848.pdf
  5.  Кирилловых А.А. Корпоративное право: Курс лекций [Електронний ресурс] / А.А.  Кирилловых. М. : «Юстицинформ». – 2009. – 192 с. – Режим доступу до ресурсу :   http://www.alleng.ru/d/jur/jur482.htm.
  6.  Козлова Н.В. Гражданско-правовой статус органов юридического лица / Н.В. Козлова // Хозяйство и право. – 2004. – № 8. – С. 42 – 60.
  7.  Ломакин Д.В. Общее собрание акционеров / Д.В. Ломакин // Законодательство. – 2005. – № 1.  С. 16 26.   
  8.  Майданик  Р.А. Вступ у цивільне право: Загальна частина [Електронний ресурс] / Р.А. Майданник – К.: Алерта. 2012. – 472 с. – Режим доступу до ресурсу : http://westudents.com.ua/glavy/71987-vstup.html.
  9.  Макарова О.А. Корпоративное право: курс лекций [Електронний ресурс] / О.А. Макарова. – М.: Волтерс Клувер. – 2010. – 432 с. – Режим доступу до ресурсу : http://books.google.com.ua
  10.  Пожидаєва М. Локальні акти банків і небанківських фінансових установ: їх правова природа [Електронний ресурс] / М. Пожидаєва. – Режим доступу до ресурсу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream /handle/123456789/15823/38-Pozhydaev.pdf?sequence=1.
  11.  Сирота Е.Г. Акты поднормативного регулирования корпоративных отношений в хозяйственных обществах: автореф. дис.. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 [Електронний ресурс] / Екатерина Георгиевна Сирота. – Екатеринбург. – 2004. – 194 с. – Режим доступу до ресурсу : http://www.dissercat.com/content/akty-podnormativnogo-regulirovaniya-korporativnykh-otnoshenii-v-khozyaistvennykh-obshchestva.
  12.  Суханов Е.А. Гражданское право: Общая часть [Електронний ресурс] / Е.А. Суханов. – Режим доступу до ресурсу :  http://uristinfo.net/2010-12-27-04-58-59/82-easuhanov-grazhdanskoe-pravo-obschaja-chast-t1/1718-titulka.html.
  13.  Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні автореф. дис.. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 [Електронний ресурс] / Олена Юріївна Тичкова. – Харків. – 2009. – Режим доступу до ресурсу:  http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe? C21COM=2&I21DBN=ARD&P21DBN=ARD&Z21ID=&Image_file_name=DOC/2009/09toycpr.zip&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1.
  14.  Шапкина Г.С. Арбитражно-судебная  практика применения Федерального закона «Об акционерных обществах» / Г.С. Шапкина // Бюллетень «Практикум акционирования». М. 1997. – Вып. 3. – С. 31 –  36.
  15.  Шиткина И. С. Локальное правовое регулирование деятельности акционерного общества / И.С. Шиткина // Государство и право: Наука.  1999. № 10. С. 100 105.
  16.  Шиткина И.С. Правовое регулирование деятельности акционерных обществ внутренними (локальными) документами : автореф. дис.. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 [Електронний ресурс] / Ирина Сергеевна Шиткина. – М. – 1997. – Режим доступу до ресурсу : http://www.dissercat.com/content/pravovoe-regulirovanie-deyatelnosti-aktsionernykh-obshchestv-vnutrennimi-lokalnymi-dokumenta.
  17.  Якушев В.С. Правовое регулирование внутрихозяйственных отношений /  В.С. Якушев // Антология уральской цивилистики. 1925–1989: Сб. ст. – М.: Статут. 2001. С. 424 – 429.

Другие работы

Роль педагогического коллектива в организации...


В ходе работы педагогическим коллективом реализуются следующие цели:  Создание благоприятных условий для развития личности ребенка (физического,...

Подробнее ...

Карло одновременно один из самых высоких и од...


Ответ: Японское. Ответ: Женщины. Ответ: Тромб. Ответ: Тот кто стоит ближе к двери.

Подробнее ...

влечение к чувственным восприятиям- ведь нез...


Доказательство тому влечение к чувственным восприятиям: ведь независимо от того есть от них польза или нет их ценят ради них самих и больше всех ...

Подробнее ...

ЛЕГОЧНОМОЗГОВАЯ РЕАНИМАЦИЯ методические указа...


Что дальше: проводить или не проводить СЛМР 2. Что дальше: как долго проводить СЛМР 2. Стадии и этапы СЛМР 2. I стадия СЛМР 2.

Подробнее ...